Працюючи адвокатом та захищаючи інтереси інших осіб, я зіткнувся з тим, що ті особи, завданням яких є захист прав та законних інтересів громадян п.2 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про національну поліцію», сьогодні самі виявились беззахисними.
Прикладом цього є той факт, що сьогодні, коли працівники поліції подають рапорт (заяву) про звільнення за власним бажанням, їх спочатку «маринують» три місяці, розглядаючи поданий рапорт, а потім їм відмовляють, мотивуючи це тим, що це не передбачено внутрішніми положеннями та нормативно-правовими актами. Узагальнюючи відповідь, можна зазначити наступне: відмовляють у звільненні через недостатність причин та/або відсутність надуманих документів.
Таким чином, повністю ігноруючи норми діючого трудового законодавства.
Я вважаю, що вказане має досить суттєве значення, а тому, що працівники поліції мають відчувати, що знаходяться під захистом держави. І держава в особі їх керівників не має себе вести брутально і по-дебільному.
Збройні сили України здійснюють захист від зовнішнього ворога, натомість сили Національної поліції України захищають нас зсередини.
Кожен, хто знаходиться на території України, повинен відчувати безпеку та захист від будь-яких злочинних посягань. Саме відчуття захищеності має стати критерієм оцінки роботи поліції.
Однак, людина, яка не відчуває себе захищеною, не може захищати інших.
Отже, повна безладність та абсурдність керівної системи НП України призводить до того, що люди не тільки масово звільняються, але й нові кадри не дуже хочуть йти працювати, розуміючи, що потім ще доведеться звільнятись через суд.
Саме тому як ніколи постає питання про реформу правоохоронної системи (органів внутрішніх справ) та суттєвих у ній змін, а єдиним принципом реформи органів внутрішніх справ має бути принцип захищеності.