Доктрина «Громадянська республіка»

Вступ

Мета громадянської організації «ПОСТУП» — побудова Великої України на основі Громадянської республіки.

1. Що таке «Поступ» і чим він займається?

ГО «Поступ» — це громадянсько-політична організація, котра будує Велику Україну.

2. Як «Поступ» досягне своєї мети?

Шляхом приходу до влади, подальшим проведенням реформ та встановленням громадянсько-республіканської форми правління, що і забезпечить побудову Великої України.

3. Що таке Громадянська республіка?

Це державний устрій, при якому управління державою є не тільки правом, але й обов'язком громадянина. Це право громадяни реалізують через механізм делегування і тому вибори не потрібні. Влада контролюється Громадянами, а не народом.

4. Хто вам дасть прийти до влади?

Громадянський уряд неминуче приходить до влади при досягненні необхідного рівня підтримки Громадян.

5. На це потрібно багато грошей. Де ви їх візьмете?

Головним ресурсом будь-якої сили є люди. Ті, хто розповідає, що гроші — це головне, — просто вас обдурюють. Головне, щоб Громадяни прийняти сутність Громадянської республіки і ніякі сили не зможуть цьому завадити.

6. Як конкретно ви прийдете до влади?

Як тільки більшість людей у країні підтримає нас та ідею Громадянської республіки, наш Громадянський уряд неминуче приходить до влади конституційним шляхом.

7. Чому ви впевнені, що вас підтримають?

Вже зараз багато Громадян нас підтримують. Бо ця форма державного устрою відповідає інформаційному суспільству, в яке вже перетворилось людство. Чим більше громадян буде це усвідомлювати, тим більше будуть нас підтримувати. Крім того, ця форма державного устрою ґрунтується на історичному досвіді нашого народу – вічовій формі правління.

Розділ I.
Чому ми проти демократії?

Ми категорично проти демократії, але не проти демократичних цінностей, прав і свобод. Ми проти демократичної форми правління.

Нам розповідають, що (згідно Вікіпедії): «Демокрáтія (грец. Δημοκρατία -« влада народу », від δῆμος -« народ »і κράτος -« влада ») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Тобто, нас переконують, що демократія — це самоврядування народу, або влада народу, або влада для народу! Самоврядування здійснюється шляхом таємних виборів представників народу до органів управління!

Наведемо чотири головні причини чому ми проти демократії.

ПРИЧИНА ПЕРША

За демократичної форми правління відсутня будь-яка відповідальність депутатів за прийняті рішення. Це породжує безвідповідальне правління.

Ті, кого ми обираємо, не несуть жодної відповідальності за прийняті рішення і поточний стан справ у країні. Так, наприклад, ЗМІ регулярно показують, як один депутат може голосувати декількома картками відразу, займаючись так званим «кнопкодавством». А хто, наприклад, відповідає за те, що важливі закони для країни або не приймаються, або відкладаються на догоду «замовним» законам під конкретних олігархів? Хто персонально несе відповідальність за прийняті закони? Хтось чув, щоб персональна відповідальність «наздогнала» депутатів? Виходить, що можна проголосувати за будь-що і «умити руки»!

У цій ситуації пересічний громадянин ніяк не може вплинути на конкретного депутата, за якого він проголосував. Отже, громадяни відсторонені від управління державою. А вибори один раз у п'ять років — це всього лише імітація управління.

Наші обранці і самі відкрито демонструють свою безвідповідальність і байдуже ставлення до того, які закони приймаються або не приймаються. Завдяки телебаченню часто ми можемо бути свідками роботи Ради: напівпорожній зал, депутати, які нудьгують і займаються сторонніми справами… Вас не нудить від цього видовища? Це і є демократія. Справжня демократія.

Іноді нам кажуть, що, мовляв, депутата можна відкликати, і в цьому полягає його відповідальність. Або народ його не обере на наступні п'ять років, і цим депутат поплатиться. Але ми ж з вами розуміємо, що це нісенітниця! Всі освічені люди знають, що відкликати депутата можна лише теоретично, а на практиці це не працює. Ну, а загроза того, що народ не переобере свого «обранця» на чергову каденцію взагалі виглядає сміхотворно. Розумний і злодійкуватий депутат за п'ять років свого «депутатства» зможе стільки вкрасти, що йому буде вже байдуже, чи оберуть його на черговий термін!

Отже, маємо висновок: якщо депутат не несе ніякої відповідальності за свою діяльність, то він може бути безвідповідальним перед своїми виборцями. І, як бачимо, саме так і відбувається.

ПРИЧИНА ДРУГА

Демократія породжує повну безвідповідальність громадян за свій вибір. А це призводить до безвідповідального вибору.

«Чесні» і «змагальні» демократичні вибори породжують повну безвідповідальність виборців за ситуацію в країні! Скажіть, будь ласка, хто конкретно відповідальний за вибори того чи іншого депутата чи мера міста? Всі кажуть, що його обрав народ. Покажіть нам цей “народ”, і хай усі знають, хто проголосував за цих негідників. Нехай всі знають, хто торгує своїм і, в тому числі, нашим майбутнім! Громадяни хочуть це знати! Але демократія позбавила нас цього права. Таємниця голосування породжує масу можливостей для фальсифікацій та підкупу!

Висновок: якщо у громадян немає відповідальності за свій вибір, то їх вибір може бути безвідповідальним. І, як правило, так і є.

ПРИЧИНА ТРЕТЯ

Немає репрезентативності! Нами править купка людей обрана абсолютною меншістю!

Чи правда, що у нас в Україні «Народ є єдиним джерелом влади»? Неправда! Активність виборців на більшості виборів не перевищує 40-50%. І перемагає із кандидатів той, хто просто набирає відносно більшу кількість голосів, ніж інші кандидати. У підсумку, ми отримуємо факт, що у відносному вимірі перемагає той депутат, хто набере, більше голосів, але якщо звернути увагу на всіх громадян, то такий кандидат буде представляти інтереси меншості. Досвід усіх виборів свідчить про те, що досить набрати 20-30% голосів від загальної кількості виборців, щоб виграти вибори. Тому виникає таке питання: а хто представляє інтереси 80-70% виборців? Ніхто. Це означає, що четверо громадян із п'яти не мають взагалі ніяких своїх представників у владі, ніде!

Але якщо глянути глибше, то навіть ті депутати, яких вибрали — не представляють інтереси виборців. Вони є представниками своїх спонсорів та партійних груп, що й допомогли їм (фінансово та організаційно) стати депутатами.

Висновок: при демократії виборці не мали, не мають і ніколи не матимуть своїх представників у радах, якщо не змінити систему влади.

ПРИЧИНА ЧЕТВЕРТА

Кращий аргумент проти демократії — п'ятихвилинна розмова із середнім виборцем. (У. Черчіль)

Результат виборів у будь-якій демократичній державі сильно залежить від середнього культурного, освітнього рівня населення та його матеріального благополуччя.

Досвід усіх попередніх виборів, який багаторазово підтверджувався практикою, показує на те, що люди, у своїй більшості, голосують емоціями. Проте управління країною та формування уряду має бути справою не емоцій, а розуму, та має відбуватися на підставі раціонального мислення.

У демократичній державі «править балом» той, у чиїх руках знаходиться пульт від управління «зомбоящиком»! Править той, хто здатний налаштувати канали в ньому так, щоб вони вели мову про «те, що потрібно». Будь-якого кандидата, політика, міністра, партію або народ в цілому можна очорнити, обілити, розкласти на складові за родоводом, синтезувати і знову очорнити. Для того і вигадані всілякі TV-шоу. Так, будь-які демократичні вибори перетворюються в шоу, яке не має зв'язку з реальністю. Потрібні тільки гроші, гроші і ще раз гроші! Пообіцяйте людям запустити давно занедбаний завод із виробництва памперсів, заасфальтувати дорогу біля будинку №8, встановити дитячий майданчик у дворі або роздати гречку бабусям до свята і народ «схаває»! Народ завжди і всюди любить подарунки і обіцянки! Отже, чим менше освічений народ, тим менше він може відрізнити правду від брехні, якою зомбують громадян продажні ЗМІ.

Висновок: народ завжди буде готовий проголосувати за якісь подачки та за порожні обіцянки. Народ не зможе навіть розібратися в тому, що ж насправді являють собою кандидати в депутати. Цим і користується олігархія, яка вже довела нашу країну до краху!

Підсумок:

Історія показує, що на нашій землі ніколи не приживалася демократія. З давніх-давен на території сучасної України найпоширенішим і масовим способом прийняття рішення було Віче. Існувала монархія, ПАРТОкратія... Але демократії не було. Ніколи не було на нашій території демократії, крім як за всі роки незалежності. Сама історія довела, що демократична форма правління для слов'янських держав, загалом, і для України зокрема, НЕ ПІДХОДИТЬ!

Демократичну форму правління, яку нам так наполегливо намагаються прищепити, потрібно ліквідувати! Потрібно її замінити на іншу систему влади! Таку, яка буде відповідати духу й історичним традиціям нашого народу, а саме — Громадянську республіку, в якій не діє демократична формула «гроші-вибори-прихід до влади-повернення грошей з прибутком-знову вибори».

Загальний наслідок (для тих, хто ще сумнівається)

Демократична форма управління державою передбачає виборність усіх органів влади (крім виконавчих) знизу-догори шляхом проведення виборів. Однак ні їх чесність та відкритість, ні порядність кандидатів ні на що не впливають. Причиною тому є штучно створені умови за яких людина, що не має ресурсу, не може донести свої погляди і завоювати підтримку народу, яким би чесним він не був. Однак, здебільшого, такий ресурс знаходиться в руках олігархії, яка сама призначає тих, чиєму просуванню у владу буде сприяти. Наслідком цього стає прихід до влади осіб, на яких народ, завдяки демократичній системі виборів, не має НІЯКОГО впливу. Але, навіть якщо чесний і порядний кандидат і знаходить потрібний ресурс, то сам він проти системи все рівно нічого зробити не зможе. Результат же очікується один: його невдачі будуть виставлені напоказ олігархічними ЗМІ, його ім'я оббрешуть, а сам він закінчить тим, що буде обпльований своїми ж виборцями.

Бувають, щоправда, в історії деякі цікаві винятки. Наприклад, Сінгапур. Країна з демократичною формою правління, що пройшла шлях від країни третього світу до країни, що входить до десятки лідируючих країн із найбільш ефективною економікою. Але слід дуже уважно вивчати її історію, щоб зрозуміти причину цього феномену. Так, у Сінгапурі в 1960 році до влади прийшла єдина партія «Народної дії», яка практично неподільно правила 30 років. Країна була приречена. Але — Сінгапур — це парламентська республіка! На чолі її так само 30 років правив прем'єр-міністр Лі Куан Ю, геніальний економіст, фінансист, політик і Громадянин своєї батьківщини з великої літери. Він зумів створити команду технократів-однодумців, які за тридцять років буквально змінили країну і «перевиховали» населення.Отже, приклад із Сінгапуром мало схожий на приклад демократичного розвитку. Він більше нагадує монархію, з безліччю застережень звичайно. Сінгапур — це виняток, який лише підтверджує правило. Що було б, якби в парламенті Сінгапуру знаходилося 7-10 партій і прем'єрів міняли як рукавички? Та не було б цього цікавого винятку, якби авторитарні методи не нейтралізували всі демократичні механізми формування влади. В Сингапурі був жорсткий авторитаризм і успіхи країни жодним чином не залежали від народу. Їх рушійною силою були лише воля Лі Куа Ю та його команди.

Про монархію також можна сказати набагато більше приємних слів, ніж про демократію. Освічений монарх здатний, навіть за умови наявності не зовсім освіченого населення, провести досить ефективні реформи і в досить короткий термін. Історія знає чимало подібних прикладів. Як Вам приклад Об'єднаних Арабських Еміратів? Всього 30 років знадобилося шейху Рашиду і його синові, для того, щоб перетворити Дубай із рибальського селища в пустелі у найсучасніше і потужне, в економічному відношенні, місто і державу. Це — монархія! Всього 30 років знадобилося Лі Куан Ю, щоб вивести Сінгапур у десятку передових економік світу. Це демократія по-сінгапурські, чистий авторитаризм, вибори без вибору.

Зверніть увагу, що в ході передвиборної агітації, практично всі декларують нездійсненні гасла, зміст яких забувається відразу після виборів. Гроші, витрачені на цю агітацію, необхідно якось виправдати. З огляду на те, що депутати місцевих рівнів — це громадська робота без оплати, можна тільки здогадуватися, як буде відбуватися процес повернення цих грошей. Виникає питання: навіщо комусь робота на громадських засадах (без оплати), отримати яку можна, тільки витративши чималий бюджет? В результаті виходить, що ми самі себе обманюємо. Ми вибираємо вершителів своєї долі та банально сподіваємося на їх порядність.

Демократія породжує олігархію!

Демократія — це повітряна куля, яка висить у вас над головами і змушує витріщатися вгору, поки інші люди нишпорять у вас по кишенях. (Б. Шоу)

Демократія — це система влади, яка придумана капіталом і в інтересах капіталу. При демократії до влади приходять тільки ті, за кого проголосують на виборах. А голосують на виборах завжди за тих, хто краще за всіх розпіарений. А розпіарений завжди краще той, в кого вкладено більше ресурсів під час виборчої кампанії. Природньо, у капіталу завжди буде сконцентровано більше ресурсів, ніж у інших верств суспільства, незважаючи на те, що у багатих класів чисельність завжди менше. Звідси простий висновок: при демократії представлені інтереси меншої частини населення і завжди це є інтереси багатих.

Більшість «обранців народу» розглядають своє перебування при владі як час для реалізації своїх корисливих планів, час, який потрібно з максимальною користю витратити на власне збагачення, розвиток і просування власного бізнесу або бізнесу своїх родичів. Таких людей ми називаємо олігархами. Відразу ж уточнюємо, що «олігарх» — це не просто дуже багата людина. При визначенні олігархії грає роль не кількість капіталу, а суть занять людини.

Олігархія – це поєднання капіталу і влади. Олігарх – це поєднання в одній особі державного посадовця та підприємця.¹

З цієї точки зору, будь-який голова сільради, який має в селі, наприклад, в безпосередньому володінні або через родинні чи інші зв'язки магазинчик, кав’ярню, млин тощо — є теж олігархом, але місцевого рівня.

Ще приклади: Стів Джобс, Білл Гейтс, Уорен Баффет, Марк Цукерберг — дуже багаті люди, але вони не олігархи, оскільки не є державними посадовцями.¹

«Демократія — це не ідеал управління, але людство не придумало кращого» — це було сказано давно розумним і шанованим політиком, прем'єр-міністром Великобританії сером Уїнстоном Черчіллем. Але тоді він ще нічого не знав про таку форму правління, як Громадянська Республіка і слабо вивчав слов'янську історію, якщо не знав про віче.

Необхідно додати, що ми не тільки проти демократії, але й проти монархії, анархії чи будь-яких інших видів державного устрою, крім Громадянської республіки.

Розділ II.
ТРИ УМОВИ ЗМІНИ СИСТЕМИ ВЛАДИ

Зміна системи влади можлива. Але це вимагає дотримання трьох обов'язкових умов. Якщо хоч одна з них не буде виконана, то зміна системи влади не відбудеться. Ось ці три умови:

1. Ідеологія

Вона передбачає наявність певного бачення, плану реформ, мети, нової моделі влади. Ідеологія дає розуміння того, що і як ми хочемо зробити. Це фундаментальна умова, яка збирає в єдине ціле людей, що поділяють певні погляди. Без цієї первинної умови жодна мета не може бути досягнута, тому що не може бути сформульована і поставлена. Це приблизно так, як не можна побудувати будинок, без його проекту. Ідеологічна умова — проект нової держави (в нашому випадку Громадянської республіки плюс план реформ). Наявність проекту будинку та фінансово-проектно-монтажний план є першою необхідною умовою будівництва будинку. Без цього нічого побудувати не вийде. Без цього також не можна побудувати і країну. Це і є ідеологічна умова.

Яскравим прикладом може бути Майдан 2013-2014 року в Україні, який не зміг би ні за яких умов привести до змін у зв'язку з відсутністю єдиної ідеологічної моделі нової держави.

Якщо коротко, то ідеологія — це відповідь на два запитання:

Куди треба рухатися?
Як треба рухатися?

2. Массова організація

Необхідно побудувати масову ідеологічну організацію. Це група однодумців, яка об'єднується навколо спільної ідеї завдяки своєму бажанню її реалізувати. У нашому випадку масова організація необхідна як ресурс для вдосконалення і піару ідеології, створення матеріально-технічної бази для роботи організації. Масова організація також є кадровим ресурсом для майбутнього Громадянського уряду. Це сила, яка прийде до влади, зробить всі реформи і побудує Громадянську республіку. Чим більша буде організація — тим швидше буде досягнута мета. Продовжуючи аналогію з будинком — це команда будівельників, які будують будинок. Без професійної команди будівельників побудувати якісний будинок неможливо.

Масова ідеологічна організація — це колективний агітатор, що забезпечує виконання третьої обов’язкової умови зміни системи влади — підтримки народу.

3. Підтримка народу

Це обов’язкова умова, яка необхідна не тільки для приходу до влади команди реформаторів, але й для проведення самих реформ. Якщо народ не буде підтримувати реформи, вони зазнають провалу. Для цього необхідно, щоб більшість громадян зрозуміла, що і навіщо буде робити Громадянський уряд і підтримала це. Громадяни мають не тільки бути готовими прийняти нові умови життя, але і бажати їх встановлення. Чим ширша підтримка народу — тим швидше можна провести реформи і тим менше опору з боку олігархії ми будемо отримувати. Якщо порівняти з аналогією будівництва будинку, то це майбутні господарі квартир, які в них будуть жити і для яких будівельна команда цей будинок побудує.

Отже, підтримка народу — це третя необхідна умова приходу до влади Громадянського уряду, проведення реформ і встановлення Громадянської республіки.

Всі ці три умови є вичерпними і обов'язковими. Вони багато разів підтверджені історією і показали свою результативність. Якщо хоч одна з умов не буде дотримана, жодних реформ неможливо буде провести навіть у разі приходу до влади прогресивного уряду. І ніякої зміни системи влади неможливо буде зробити. Таким чином, необхідно рухатися у всіх трьох вищезазначених напрямках, не зважаючи ні на які перешкоди і спокуси. Якщо йти за вказаним шляхом, то мета буде досягнута. Система влади буде змінена, і ми разом створимо нову державу — Громадянську республіку.

Розділ III.
ТЕХНОЛОГІЯ ПРИХОДУ ДО ВЛАДИ

Існують різні шляхи приходу до влади: спадкування (як при монархії), конституційний шлях (вибори), військовий переворот, силове захоплення влади (не військовими), інтервенція іноземної держави. Ці технології різні, але у них всіх є одна спільна складова успіху. Вони можливі тільки в разі, якщо досягнута одна з обов'язкових умов — підтримка народу. Тобто, для того, щоб прийти до влади потрібно заручитися підтримкою населення.

Для цього потрібно зрозуміти суть природи влади. Природа влади полягає в тому, що вона завжди базується на людях, на їх підтримці, на підтримці народу. Тому сама сила влади безпосередньо залежить від ступеня підтримки її народом. Якщо народ підтримує якусь силу, то ніщо не зможе утримати цю силу від приходу до влади. Крім того, не має значення, яким саме конкретним способом буде здійснено такий перехід: палацовим переворотом, виборами, майданом, військовим переворотом чи іноземною інтервенцією. І навпаки, якщо влада втрачає підтримку народу, тоді таку владу дуже швидко змітають.

Якщо підтримку народу окреслити у відсотковому співвідношенні, можна умовно виділити кілька ступенів. Це цифри оцінювальні та практичні. Взяті зі світової історії, вони можуть трохи змінюватись у різних конкретних випадках, але порядок їх скрізь і у всіх країнах однаковий. Тут потрібно звернути увагу на те, що підтримка народу і результат на виборах — це не одне і те ж. Результати можуть підтасовувати, але реальну підтримку народу сфальсифікувати не можна. Можна маніпулювати результатами виборів, щоб піднімати або опускати результати голосування. Проте на реальну підтримку народу це не впливає. Від фальсифікації виборів реальна підтримка народу не змінюється. Мова йде про фактичну, реальну підтримку народом тієї чи іншої політичної сили. Як правило, жодна країна світу не оприлюднює справжні дані щодо реальної підтримки. Але вони завжди відомі уряду, опозиції, їх можуть знати іноземні держави через свою розвідку. Народ же їх не знає ніколи.

Перший рівень. Підтримка народом влади на рівні від 10% і менше. За такого рівня підтримки відбувається неминуча втрата влади. Лише екстрені та швидкі заходи можуть врятувати ситуацію. Дуже часто у вигляді таких екстрених заходів використовують розв'язування війни. Але якщо нічого не робити, то влада втрачається дуже швидко. Технологічно це може бути реалізовано як палацовим переворотом, так і законними виборами, а може і силовим варіантом або ж іноземною інтервенцією.

Другий рівень. Від 10% до 25% підтримки. Такий рівень підтримки народу вже дозволяє перебувати при владі. Але при цьому будь-які дії щодо розвитку держави практично неможливі, оскільки всі зусилля і дії уряду спрямовані на утримання своїх посад. І будь-які «непопулярні» дії можуть відразу привести до падіння рівня підтримки нижче 10%, що призведе до втрати влади. При такому рівні підтримки уряд діє «по накатаній». Він утримується завдяки бюрократичному апарату, діям чиновників і репресивного апарату. Головне завдання влади в цьому випадку — постійно боротися за “трон”, за те, щоб його не втратити. Тобто перед такою владою завжди висить примара падіння підтримки до 10%, що призводить до її втрати. Тут вже не до реформ, бо потрібно думати про порятунок власної «владної шкурки». Саме таку історію ми спостерігаємо в Україні протягом усього часу її незалежності.

Третій рівень підтримки народом влади -25% -50%. Це «крейсерська швидкість» влади. Це нормальна підтримка народу для нормальної влади. Достатня популярність і кредит довіри для того, щоб робити кроки, спрямовані не тільки на оптимальне управління державою, а й на впровадження певних реформ, щоправда, не дуже радикальних. Причиною цьому є той факт, що при радикальних реформах відбувається, як мінімум, короткострокова втрата рейтингу, незалежно від результату реформ. І такі зрушення у підтримці та популярності можуть призвести до послаблення, а то і до втрати влади, незважаючи на позитивність самих реформ. Проте ця позитивність з'ясовується вже пізніше, коли влада втрачена. І не факт, що наступна влада не згорне корисні, але непопулярні реформи. Для радикальних реформ потрібна спеціальна підготовка, щоб запастися більш достатньою міцністю.

Четвертий рівень — 50% рівня підтримки і вище. Образно висловлюючись, це — «політичний джек-пот». Наприклад, перші сто днів нової влади або переможні дії в який-небудь війні і т.п. За такої підтримки влада може робити абсолютно будь-які радикальні і непопулярні реформи, проводити всілякі зміни у державі, не сильно турбуючись про те, що це може призвести до втрати влади. У такі моменти іноді доцільно робити позачергові вибори, щоб продовжити час перебування при владі, тому що в результаті виборів в такому випадку можна отримати більше 75% голосів, як мінімум.

Ще раз звертаємо увагу, що ці відсоткові співвідношення — не результати під час голосування на виборах або соцопитувань. РЕАЛЬНА підтримка суспільства майже завжди відрізняється від них. Реальну підтримку народу, як правило, всі уряди знають, але намагаються її не афішувати. Замість цього демонструють, або результати різних соціологічних досліджень, або ж результати виборів. Звичайні громадяни, як правило, не знають про рівень реальної підтримки влади народом, однак і сам уряд, і його політичні вороги, і розвідслужби іноземних держав про це поінформовані, і на ці показники орієнтуються при плануванні своїх дій.

Розібравшись із природою влади і тим, на чому вона тримається (на підтримці народу), тепер логічним буде розібратися з тим, як досягти зростання цієї самої реальної підтримки. Здавалося б, тут все дуже просто. Щоб отримати підтримку народу потрібно просто грамотно використовувати різні піар-технології і методи. Вкласти великі кошти в політичну рекламу через ЗМІ і справа зроблена. Що, власне, і намагаються робити всі політичні сили перед виборами. Намагаються робити скрізь і завжди, але, як показує практика — це дає результат у межах до 15% реальної підтримки, а потрібно — 25%. Іншими словами, звичайними піар-технологіями досягти рівня вище, ніж потрібно просто для утримання влади, не вдається. Чому? Відповідь криється у природі суспілсьтва. Зазвичай воно складається з, приблизно, 30% люмпену, який легко спокушається рекламою та популістськими гаслами та 70% середнього класу, якому потрібно щось більше, а саме — реальний план змін, який можна зрозуміти. Таким чином, отримати всю повноту влади лише за допомогою піар-технологій (тобто грошей) неможливо.

Як забезпечити підтримку середнього класу?

Відповідь тут полягає в тому, що громадяни підтримують не просто якусь політичну силу, а в її особі ту систему, в якій вони хочуть жити. Якщо країна котиться до краху, то підтримку народу на необхідному рівні може отримати тільки та сила, яка буде представляти НОВУ СИСТЕМУ влади, нову систему організації суспільства. Тобто, середній класс підтримує не нові обличчя, про які нам часто кажуть з екранів телевізора, а принципово нові відносини в суспільстві, — тобто нову систему влади. Якщо цього нема, то середній клас залишається пасивним. Однак, навіть і в цьому випадку проста презентація нової системи влади сама по собі не забезпечує автоматичне зростання рівня підтримки народу. Як бути?

Необхідного результату можна досягти шляхом ВПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЇ, впровадження в свідомість народу нової системи організації суспільства, нової системи влади. Тобто, потрібно домогтися підтримки ідеї більшістю населення країни. А як домогтися впровадження в маси нової ідеології і чи можна виміряти ступінь такого «впровадження»? Можна домогтися і можна виміряти. Соціальна психологія говорить, що якщо ідея оволодіє активною частиною населення в кількості від 3% до 6% всього населення, то дуже швидко ідеєю буде захоплено все суспільство. І не знайдеться сили, здатної бути перешкодою для реалізації такої ідеї.

Як впровадити нову громадянську ідею в маси до рівня від 3% до 6% її прийняття? Тут вже все просто. Шляхом звичайної агітації і пропаганди. В умовах України досить буде, щоб від 1 до 2 млн. населення розібралися в суті Громадянської ідеології та почали її підтримувати. І не обов'язково, щоб вони безпосередньо брали участь у справі встановлення нового громадського порядку. Досить буде того, щоб вони були просто соціально активними громадянами. Це буде свого роду «ідеологічною закваскою», яка призведе до того, що дуже швидко, в межах від 3 до 10 років все суспільство буде заражене новою ідеєю. І якщо буде в цей час діяти організація, яка йтиме в бік встановлення нового громадського порядку, — така зможе стати лідером нації та отримати всю повноту влади. Вона стане точкою кристалізації навколо себе тих, хто на практиці змінить країну. Зараз такою організацією є громадянська організація «Поступ», а нова ідея — Громадянська республіка.

Отримуємо остаточний висновок: технологія приходу до влади і зміна системи влади — це постійна і все наростаюча агітація і пропаганда. Шляхом постійного збільшення розсилки газети «Громадянська республіка», поширення принципів Громадянської республіки через соціальні мережі, розповсюдження спеціальних відематеріалів, використання інших інструментів пропаганди домогтися того, щоб цю ідеологію усвідомили не менше 1-2 млн. Громадян України. І це є досяжним завданням.

Іншими словами, єдиний шанс перемогти — це втілити ідею в масси.

Розділ IV.
СУТНІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Громадянська республіка — це суспільний лад, який грунтується на трьох Громадянських постулатах.

Постулат №1: Кожен громадянин має право брати участь в управлінні своєю державою особисто або через делегата.

Це означає, що кожен громадянин має власне повноваження на управління та може ним завжди розпорядитися особисто або делегувати іншому громадянину. Рішення керувати особисто або делегувати повноваження іншому громадянину він обирає самостійно та вільно і в будь-який момент може це повноваження забрати.

Постулат №2: Кожен громадянин зобов'язаний брати участь в управлінні своєю державою особисто або через делегата.

Це означає, що тільки той, хто бере участь в управлінні державою, має права громадянина. Той, хто не виконує цей обов’язок — автоматично втрачає права громадянина.

Постулат №3: Управління державою здійснюється через систему громадянських рад, куди делегати делегуються, а не обираються на виборах.

Постулати є основою Громадянської республіки і є незмінними.

Головні положення Громадянської республіки:

управління Громадянською республікою відбувається через систему Рад;
у системі управління державою бере участь лише громадянин, а не просто людина, що проживає на її території;
громадянин — це особа, яка бере участь у системі управління державою;
відсутність поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, як це є в демократичній системі. Вся повнота влади належить Верховній Громадянській Раді.

Таємні демократичні вибори скасовуються. Вибори скасовуються взагалі. Замість них вводиться система делегування своїх повноважень делегатам різних рівнів для управління країною.

У кожного громадянина одне повноваження на управління на кожному відповідному рівні (наприклад місцевому, обласному та верховному).

Делегування — це право добровільної передачі громадянином свого повноваження на управління тому, кому він довіряє приймати рішення в Раді відповідного рівня. Необхідно підкреслити, що передача повноважень та голосу — це різні речі. Голосування — це лише одна маленька дія в процесі управління. Процесс управління включає в себе такі складові: вивчення питання, визначення шляху вирішення проблеми, підготовка плану дій, підготовка відповідного рішення, організація прийняття владного рішення (власне голосування), організація виконання прийнятого рішення, контроль виконання.

Громадянин може в будь-який момент відкликати своє повноваження в управлінні у свого делегата та передати іншому, або стати делегатом самостійно.

Робота делегата повинна оплачуватися. Його заробітна плата має залежати від кількості делегованих йому повноважень на управління. Кількість делегованих повноважень перевіряється та уточнюється регулярно, наприклад, щомісячно. Реєстр передачі повноважень має бути публічним і доступним для всіх.

Планується чотири рівні для делегування:

Рівень 1. Село, місто. Тобто, це селищна, міська Громадянська рада.
Рівень 2. Район обласного підпорядкування. Тобто, це районна Громадянська рада.
Рівень 3. Область загальнодержавного підпорядкування. Тобто, це обласна Громадянська рада.
Рівень 4. Республіканський. Це Верховна Громадянська Рада.

Ми передбачаємо, що саме ці рівні мають бути базовими на першому етапі діяльності Громадянської республіки.

Так, наприклад, для жителів великого міста (Києва) пропонується три рівні делегування: перший — районна Громадянська рада; другий — міська Громадянська рада і третій — Верховна Громадянська Рада. Якщо буде зрозуміло, що доцільно ввести ще Громадянську раду мікрорайону, то вона повинна бути введена. Також, ніхто не може заборонити створення ще більш близького до громадян місцевого рівня самоврядування, наприклад, вуличної Громадянської ради або Громадянської ради невеликої територіальної громади. Може бути створена навіть Громадянська рада житлового будинку.

В чому різниця між Громадянською республікою та демократією?

При демократії джерелом влади є все населення країни, що має право голосу. При Громадянській республіці — лише та його частина, що виконує 2-й Громадянський постулат, тобто бере участь в управлінні державними справами.

Вибори при Громадянській республіці, на відміну від демократії, відсутні. Замість них вводиться система делегування повноважень.

При Громадянській республіці відсутній поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Вся влада має бути підконтрольна Громадянам, тобто знаходитися в їхніх руках через систему Громадянських рад.

Наголошуємо. Ніякої незалежності суду та суддів від Громадян бути не може. Виконавча влада також має знаходитися в руках Громадян.

Тепер більш детально про сам механізм делегування за рівнями

На будь-якому рівні управління членом відповідної Громадянської ради може стати кожен Громадянин зі своїм одним повноваженням. Іноді запитують: а що буде якщо всі жителі захочуть піти до рад та керувати особисто? Теоретично, звісно, таке припустити можна, але практично це малоймовірно. Досвід підтверджує, що в раді треба працювати, а не просто бути для того, щоб, іноді, прийти та проголосувати. Не маючи достатньої підтримки громадян — делегат не захоче бути неефективним у раді.

Управління відбувається, як мінімум, своїм одним повноваженням на управління, а як максимум — своїм плюс усіма делегованими повноваженнями.

Усі ці Громадянські ради можна порівняти з публічним акціонерним товариством, де Громадяни мають акції, а в нашому випадку це повноваження на управління.

Один Громадянин може бути делегатом тільки в одній із рад. В інші ради він повинен делегувати своїх представників. У кожного громадянина є по одному Повноваженню на управління для кожного рівня делегування.

Переделегування забороняється. Тобто делегат, якому громадяни вже делегували свої повноваження, не може їх переделегувати їх іншому делегату. Це принципова позиція. При переделегуванні втрачається відповідальність громадянина за ті повноваження, що він переделегував. Він не може відповідати за дії того делегата, якому він не делегував повноваженні особисто. Тобто, він не може відкликати свої повноваження, як тільки побачить, що делегат не виправдовує його сподівання.

Система делегування має бути прозорою. Для цього буде створено публічний відкритий електронний реєстр делегатів, із конкретною кількістю делегованих повноважень. У ньому має бути видно кому вони належать, коли були делеговані та простежуватися історія делегувань. Кожен громадянин має право знати, хто і кому делегував своє повноваження.

Як часто можна змінювати свого делегата? Відповідь: Хоч кожного дня.

Є дуже важливим, і на цьому слід наголосити, що нова система делегування абсолютно не гарантує, що всі будуть жити добре. Як Громадяни "накерують", так і будемо жити. Головна цінність такої системи, на відміну від демократії, в тому, що Громадяни матимуть можливість реально впливати на владу. Тобто, на тих, кому вони дають права на управління країною або будь-яким регіоном. І це теж принципово. Це робить відповідальними і владу і громадян.

Також потрібно звернути увагу на те, що можливий варіант, коли Громадянською республікою буде керувати тільки один Громадянин. Це станеться, якщо йому делегують повноваження всі Громадяни. Однак, така ситуація можлива лише теоретично. Але, якщо знайдеться особистість, котра матиме повноваження від всіх Громадян, то що в цьому поганого?

Де така система працює в світі? Ніде у чистому вигляді. Так само, як ніде, в чистому вигляді, нема монархії чи демократії. Хоча така система і працювала раніше.

Історично, елементи Громадянської республіки можна спостерігати у:

Римській республіці (до Юлія Цезаря);
Стародавній русі (віче в Київській русі);
Козацькій республіці (Гетьманщині, за, приблизно, 50 років до правління Богдана Хмельницького та 50-70 років після цього);
Так званій республіці Нестора Махна (Махновії);
Системі рад робітничих, селянських і солдатських депутатів до приходу до влади більшовиків;
Центральній раді України;
Лівійській Арабській Джамахірії (номінально).

Потрібно додатково зазначити, що не варто плутати поняття «Громадянська республіка» і «громадянське суспільство». Громадянська республіка — це політичний устрій на основі трьох Громадянських постулатів. А громадянське суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства (так каже українська Вікіпедія), а простіше кажучи, це група людей із активною громадянською позицією. Отже, ГО «Поступ» не будує «громадянське суспільство», так як ніхто реально не може виразно пояснити, що це таке. Хоча розвинене громадянське суспільство, тобто висока активність громадян, є головною передумовою успішності побудови Громадянської республіки.

Головні цінності Громадянської республіки

Людина — це частина суспільства, яка користується його благами. Громадянин — це людина, яка бере участь у житті держави. Головною цінністю в Громадянської республіці є ГРОМАДЯНИН. Саме від активності громадян, та їх згуртованості, залежить успіх Громадянської республіки. Якщо в країні будуть жити просто люди, які не виконують Громадянські функції, то така країна зазнає краху та стане сировинним придатком будь-кого. Громадянин, що не виконує Громадянські функції, нагадує трутня у бджолиному вулику, тобто соціальний дрон.

Людина — істота соціальна. Вона не може нормально жити поза соціумом. Природно, чим більш здоровий спосіб життя соціуму, чим гармонійніше він розвинений, тим здоровіші і гармонійніші умови життя створюються для людини. Але сприятливі умови життя в суспільстві не є даністю. Вони не виникають самі собою. Це — результат злагодженої роботи багатьох людей, які живуть у такому соціумі. Звідси простий висновок — для того, щоб соціум був здоровим, щоб він створював сприятливі умови для життя людини необхідно, щоб всі люди в цьому соціумі дбали про своє середовище проживання. Така турбота є природним обов'язком кожної людини в суспільстві. Так само, як є природним обов'язком для кожної людини виховання своїх дітей та утримання своїх старих батьків.

Саме таку людину, яка бере участь у справі управління своєю державною ми і називаємо Громадянином. Якщо ж людина не піклується про державу, але користується її благами, то таку людину можна назвати паразитуючою на праці інших людей, які, на відміну від неї, піклуються про державу. Саме тому ми і вважаємо, що головною цінністю в Громадянської республіці є ГРОМАДЯНИН. Тобто не просто людина, а така, що виконує функції з управління своєю державою.

Звичайно, в будь-якій державі завжди є люди, які в силу своїх фізичних вад не можуть проявляти піклування про свою громаду. Люди похилого віку також вже часто не можуть цього робити. Але якщо держава правильно розвинена, то бере під опіку таких людей. Це є справедливим і гуманним. Так само буде справедливим, якщо ми будемо позбавляти громадянства паразитів, які не мають бажання брати участь у колективній діяльності з розвитку і догляду за державою. Мова йде не про обмеження у таких особин будь-яких прав на свободу, на людське до них звернення або на їх право на працю, заняття бізнесом... Ставлення до них буде приблизно таке ж, як і ставлення до іноземців.

У Громадянській республіці повинен діяти «залізобетонний» принцип — РЕСПУБЛІКА ДЛЯ ГРОМАДЯН!

Громадянин

Громадянин — це людина, яка особисто, або через делегата керує своєю державою. Тобто виконує 2-й Громадянський постулат. Саме Громадянин є тим, від кого залежить майбутнє країни. Таким чином, упадок чи процвітання держави буде напряму залежати від ефективності спільних дій Громадян в управлінні державними справами, а не від партійних груп чи олігархії.

Як може виглядати таке управління? Схем багато. Ось одна з них. З урахуванням сучасних технологій, для кожного Громадянина може бути створено особистий «електронний кабінет Громадянина». Через нього Громадянину буде надано можливість делегувати повноваження на управління замість себе, або відізвати їх. Таким чином, Громадянину забезпечується можливість контролювати роботу свого делегата з будь-якого місця і в будь-який час.

Делегат має право відмовитися від повноваження будь-якого Громадянина зі свого списку.

Повноваження на управління не може знаходитися “у повітрі”. Громадянин зобов’язаний передати своє повноваження будь-якому іншому делегату зі списку, або самому стати делегатом. Делегатом може бути кожен Громадянин. Держава забезпечує можливість Громадянам реалізувати свої права та обов’язки.

Державним службовцем може бути винятково Громадянин, тобто той, хто виконує другий Громадянський постулат. Решта вимог, обтяжень та привілеїв для Громадян буде встановлюватися Громадянами, які будуть брати участь в управлінні країною.

Розділ V.
ПЕРШОЧЕРГОВІ РЕФОРМИ

Загальне правило говорить про наступне. Якщо до влади приходить новий уряд і не має попереднього плану реформ та команди реформаторів у своєму складі, то такий уряд, швидше за все, буде провальним. Реформи повинні бути розроблені ще до приходу до влади. Команда реформаторів також повинна бути сформована заздалегідь. Уряд, що не має попередньо підготовленого плану та команди, приходить до влади для задоволення власних інтересів, а не інтересів країни.

Наведені нижче першочергові реформи НІЯК не стосуються Громадянської республіки. Вони мають бути впроваджені за будь-якої системі державного правління для виведення країни з кризи. Це означає, що після приходу до влади Громадянський уряд буде спочатку впроваджувати ці першочергові реформи, а не будувати Громадянську Республіку.

Ми плануємо три блоки головних першочергових реформ:

реформа економіки;
реформа правоохоронної системи;
реформа армії.

Основні принципи економічної реформи

Ми вважаємо, що кінцевою метою реформ в економіці України має стати реальне підвищення рівня життя населення. Це вимірюється стабільним і випереджальним (у порівнянні з темпом зростання ВВП у розвинених країнах) зростанням ВВП. Завданням реформ має стати створення таких умов і передумов, за яких це стає можливим.

Економічна реформа має бути спрямована на встановлення Градієнтної економіки. Градієнтна економіка — це економічна платформа, згідно з якою чим вищий рівень підприємництва (капіталу) — тим більший контроль із боку держави. І навпаки — чим менший рівень підприємництва (капіталу) — тим менший контроль.

Отже, чітко окреслюються три кити на яких стоїть економічна реформа.

Кит перший. Лібералізація економіки (першочергові дії)

Ліквідація усіх перевіряючих та контролюючих органів. Залишаються лише ті, без яких не можна обійтися. Бізнесмен має займатися своєю справою, а не «відбиватися» від перевірок.

Проведення податкової реформи, яка має грунтуватися на таких принципах:

Принцип простоти. Податкова система має бути настільки простою, щоб у ній зміг розібратися навіть випускник школи не більше ніж за годину. Прикладом такої простоти може слугувати пропозиція Всеукраїнської спілки вчених-економістів України щодо ліквідації всіх податків та впровадження єдиного податок на покупку 5%.
Принцип стабільності. Будь-які зміни в податкове законодавство мають сприйматися, як надзвичайна ситуація. Найкращий податок — це старий податок, до якого всі звикли. Найгірший податок — це новий податок, який заважає справі, бо до нього ще не звикли.
Принцип збалансованості. Загальне податкове навантаження по країні має наближатися до 30%.
Принцип прозорості. Кожен громадянин повинен мати можливість легко дізнатися куди пішла кожна гривня особисто його податків.
Принцип справедливості. Розмір податків має залежати від рівня статків Громадян. Чим вищі статки — тим більші податки.

Кит другий. Створення та реалізація єдиної національної маркетингової стратегії (середньострокова перспектива)

Необхідно обрати мінімальну кількість найбільш перспективних магістральних галузей економіки (в ідеалі одну). Вони мають стати її (економіки) локомотивом. Усі ресурси країни (політичні, людські, фінансові, духовні та культурні) мають бути спрямовані на те, щоб ці галузі (галузь) зайняли провідне місце у світовій економіці. Це автоматично призведе до розвитку практично всіх інших галузей економіки. Прикладом такої магістральної галузі може бути виробництво та переробка сільсько-господарської продукції, в якій Україна стане беззаперечним лідером. Тобто українські товари сільського господарства мають стати найякіснішими у світі. Експорт сільсько-господарсткої сировини, замість готових високоякісних та високотехнологічних продуктів, буде прирівняний до державної зради. Наприклад, за вивіз лісу — кримінальна відповідальність.

До середньострокової перспективи також відноситься й реалізація пенсійної реформи. Протягом 25-30 років Україні слід перейти на накопичувальну систему пенсійного забезпечення. Для цього пропонується ввести обов’язкові відрахування від доходів всіх категорій громадян у систему накопичувального пенсійного страхування. Частина коштів може зараховуватися підприємствами до корпоративних пенсійних фондів. З цією метою мають бути створені всі умови, за яких підприємствам робити це буде вигідно. Успішність пенсійної реформи напряму залежить від успішності розвитку економіки. При слабкій економіці високі пенсії неможливі. Державна пенсія ліквідується. Замість неї буде введено державне забезпечення старості для тих, хто працював на державній службі. Головне завдання держави — збереження пенсійних накопичень від інфляційних процесів.

Кит третій. Інституалізація власності

Будь-яка власність (матеріальні та нематеріальні активи) має легко оформлятися таким способом, щоб її легко можна було подарувати, продати, передати у спадщину, обміняти.
Має працювати високорозвинений фондовий ринок, де кожна людина повинна мати можливість вільно вкладати гроші в акціонерний капітал.
Має бути запроваджено дієвий та ефективний механізм швидкого відчуження будь-якої власності.

Реалізація цих позицій забезпечить великий обсяг внутрішніх інвестицій та унеможливить рейдерство.

Реформа правоохранительной системы

Реформа правоохоронної системи

Ліквідація корупції

При реформуванні правоохоронної системи, в першу чергу необхідно вирішити проблему корупції. Ми виходимо з наступного принципу: якщо влада протягом шести місяців не ліквідує корупцію, то вона (влада), або не хоче цього робити, або не є владою.

Для досягнення мети — ліквідації корупції в Україні, необхідно як мінімум:

1. Політична воля влади, яка може, наприклад, бути реалізована через створення антикорупційного органу, що підпорядковуватиметься верховній владі, яка за нього і має відповідати. Якщо влада скаже, що антикорупційний орган погано працює, то вона є нікчемною і її слід прибрати.
2. Очищення влади від корупціонерів.
3. Відділення бізнесу від влади.
4. Підвищення мінімальної заробітної плати чиновникам до рівня не менше ніж в 2-3 рази вище, від середньої зарплати у країні. Одночасне дотримання жорсткого контролю відповідності доходів чиновників їх витратам. Їх невідповідність має вести до неминучого покарання. Сам факт невідповідності – це кримінальний злочин.
5. Максимальне спрощення системи отримання дозволів, погоджень та інших регуляторних функцій держави.
6. Застосування моральних чинників впливу.
7. Широке залучення громадськості до контролю.
8. Провокування хабарів та запровадження (при необхідності) комісійних за надання інформації про хабарників.

Саме реалізація зазначених позицій і становитиме суть перших кроків у боротьби з корупцією.

Без них подолати корупцію неможливо. Реалізувати ці позиції може тільки влада, яка буде мати саме бажання і волю навести порядок у країні.

Реформа судової системи

Одночасно з подоланням корупції головним вектором реформи судової системи повинна стати зміна акценту її роботи в бік справедливості. Ніякого від громадян незалежного суду не повинно бути. Судді «не на Місяці живуть». Вони стають суддями не для того, щоб формально забезпечувати виконання законів, а для того, щоб вершити справедливість, орієнтуючись на закони. Якщо виникає протиріччя між встановленням справедливості і законом, то перемагати має справедливість. Закон же, в цьому випадку, повинен оперативно змінюватися.

Так, реформа системи правосуддя має грунтуватися на таких принципах:

Принцип справедливості. Рішення суду, що стосуються громадян, мають базуватися не просто на законі, а й, в першу чергу, на поняттях справедливості, що існують у суспільстві. Справедливість має базуватися на законі, а закон на справедливості.
Принцип однакового застосування законодавства. Рішення суду маються відповідати усталеній судовій практиці. Кожен повинен мати реальну можливість спрогнозувати рішення суду за його справою, якщо аналогічна справа вже розглядалася.
Принцип довіри. Суддями мають бути лише ті люди, яким довіряють, громадяни. Вирішальним повинна бути не юридична освіта, а довіра людей.

Реформа органів внутрішніх справ

Поліція має залежати, в першу чергу, від громадян. Добробут працівників поліції повинен бути прямо пов'язаним із тим, наскільки громадяни будуть задоволені їх роботою. В цьому напрямку доведеться «зламати хребет» «мєнтовсько-совдепівській системі», що складалася роками.

Єдиним принципом реформи органів внутрішніх справ має бути принцип захищеності. Кожен, хто знаходиться на території України, повинен відчувати безпеку та захист від будь-яких злочинних посягань. Саме відчуття захищеності має стати критерієм оцінки роботи поліції.

Фактично реформа поліції повинна призвести до того, що в ній (поліції) має бути два головних напрямки роботи. Перший — це охорона порядку, тобто недопущення здійснення злочинів, або швидке реагування на них. Другий — розслідування вже вчинених злочинів, щоб забезпечити невідворотність покарання. Саме невідворотність покарання є головною умовою запобігання злочинів. Прикладами реформування органів внутрішніх справ можуть бути країни, в яких ці органи працюють ефективно: Німеччина, Ізраїль, США, тощо.

Реформа армии

Реформа армії

Кожен громадянин має бути готовий обороняти свою країну. У випадку агресії вся країна стає армією, вся територія країни стає «театром» бойових дій чи партизанської боротьби. Але до агресії слід готуватися постійно. Історична мудрість каже: “Хочеш жити в мирі — готуйся до війни”. Якщо ми завжди будемо до неї готові, то її ніколи не буде. Це означає, що військова підготовка повинна проводитися завжди і всі в ній мають брати участь незалежно від соціального статусу чи посади. Президент, Прем’єр-міністр, Голова Верховної Ради та інші — теж не виняток. Усі вони мають проходити навчання разом зі звичайними Громадянами. Справа захисту Вітчизни — це справа ВСІХ Громадян. Ті, хто з різних причин, не можуть тримати зброю в руках, теж повинні бути захисниками. Адже будь-яка перемога здобувається не на фронті, а в тилу. Мілітаризоване суспільство неможливо перемогти. Мілітаризація суспільства і є головним вектором реформи армії. Це вимушений захід, який обумовлений агресивними діями нашого сусіда.

Ми маємо відновити традицію, де кожен Громадянин — захисник. Проти такої України жоден ворог не матиме шансів на перемогу. Для цього в країні повинно бути створене професійне військо та система загальної військової підготовки.

Професійне військо має бути високотехнологічним і ситуативно брати участь у миротворчих операціях у всьому світі за міжнародними та двосторонніми угодами держави. Служба в такому війську буде привілеєм та кращою школою національної еліти. Проте, у випадку агресії військо має легко «розгоратися» і ВЕСЬ народ повинен ставати армією. Громадяни готуються діяти, як у складі регулярних військ, так і до партизанської боротьби та диверсійних дій на території ворога.

Ці принципи військової організації взяті з прикладів військ Сінгапуру, Швейцарії, Ізраїлю. Вони необхідні в тих випадках, коли по сусідству знаходяться сильні та агресивні сусіди. Ці принципи довели свою ефективність на практиці.

Перехід до Громадянської Республіки (програма-максимум)

Для проведення першочергових реформ у руках у Громадянської сили має бути вся повнота влади. Це означає, що в неї повинна бути абсолютна підтримка народу, а також повний контроль над всією вертикаллю влади.

Залежно від того, як будуть реалізовуватися основні базові реформи, будуть дозрівати умови для еволюційного перетворення України з демократичної республіки в громадянську республіку. Поступово впроваджуватимуться різні елементи нової системи організації влади.

Але побудовою Громадянської республіки справа не може закінчуватися. Хоча б з тієї причини, що Громадянська республіка — це все-таки інструмент формування прогресивного уряду. Інструмент формування нової, відповідальної політичної еліти. Тут на порядку денному буде порушуватися питання про курс нової Громадянської республіки, а саме: куди вона буде рухатися, яке місце в єдиній геополітичній системі світу буде займати.

Розділ VI.
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ПОСТУПУ

Гловне завдання нашого руху — це побудова Громадянської Республіки в Україні, а не прихід до влади. Влада для нас виступає лише інструментом для реалізації нашої мети. Наш шлях складається з шести етапів (кроків) :

Етап (Крок) №1: Публічний

Кількість членів організації має досягнути 1000 дійсних членів. Принциповим є те, що кожен член організації має підтримувати Громадянську ідеологію, приймати участь у напрямках роботи організації, підтримувати організацію матеріально.

Чому саме 1000? Тому що на цьому етапі ми вже зможемо ефективно проводити публічні заходи, які будуть помітні. Наприклад, досвід показує, що при 1000 членів ідеологічної організації на мітинг гарантовано прийде близько 1000 (до 300 членів організації та 600-700 прихильників), а це вже серйозна акція. Така кількість людей не може залишитися непомітною.

Доки кількість членів організації не досягне 1000 осіб — участь в політичній боротьбі ми брати не повинні. На даному етапі головним завданням є зростання чисельності організації. Досягти ж 1000 осіб і вище можливо лише за наявності реалістичної потужної ідеології. Саме такою і є громадянсько-республіканська ідеологія (ідеологія Громадянської Республіки).

Отже, на першому етапі у нас два завдання: повністю завершити ідеологічну базу та набрати достатню кількість членів організації для участі в політичних процесах.

Етап (Крок) №2: Політичний

На цей етап організація переходить після подолання бар’єру в 1000 членів.

Ми змінюємо принцип роботи і включаємо політичні процеси. На цьому етапі “Поступ” розпочинає проникати у владні структури і готуватися до отримання всієї повноти влади. Для чого? Для того, щоб використовувати владу, як інструмент, який необхідний для побудови Громадянської Республіки. Чому тільки на цьому етапі ми починаємо входити у владу? Тому що ми будемо мати для цього достатній ресурс. Тільки за наявності такого ресурсу ми можемо захистити свої голоси під час голосування від крадіжки та фальсифікацій з боку олігархії. Досвід різних країн показує, що вкрасти можна до 5% голосів, якщо їх не захищати. Але захистити їх може тільки сильна організація. На цьому етапі організація повинна мати регіональні осередки мінімум в 8-ми областях, щоб мати змогу координувати свої дії по всій території України.

Ми очікуємо, що в політичній діяльності буде брати участь близько 10% членів організації. Звертаємо увагу на те, що ГО «Поступ» ми не збираємося перетворювати на партію. Ми візьмемо вже готову партію або створимо нову і будемо її використовувати. Політична партія, за своїм значенням, нижче громадянського руху (громадянської організації) за рівнем цілей і завдань. Політична партія — це лише інструмент приходу до влади якоїсь сили. А громадянська організація, власне, і є такою силою.

На цьому етапі має бути доопрацьований пакет реформ. Вони повинні мати чітку та зрозумілу структуру, а також достатній рівень деталізації. Паралельно має бути підготовлена команда реформаротів, які будуть впроваджувати реформи в життя.

Отже, головні завдання політичного етапу — це формування підгрунтя для отримання всієї повноти влади та підготовка детального плану реформ. Як тільки це буде готово, відбудеться перехід до стратегічного етапу.

Етап (Крок) №3: Стратегічний

Даний етап починається з моменту, коли буде зрозуміло, що ми можемо взяти всю повноту влади у свої руки. Кількість членів організації має сягнути 10 000 осіб, але це число є орієнтовним. Проте можуть скластися такі обставини, коли достатньо буде і меншої кількості. Історія це підтверджує. На цьому етапі ми маємо досягнути:

- пітримки народу на рівні 25% (мова йде саме про реальну підтримку, див. Розділ №3 Доктрини);

- готовність пакету реформ із деталізацією до законопроектів, декретів та інструкцій;

- готовність команди реформаторів, які здійснюватимуть всі реформи.

Як тільки ці умови будуть досягнуті — ми отримаємо всю повноту влади та переходимо до першочергових реформ.

Етап (Крок) №4: Впровадження першочергових реформ

Отримавши всю повноту влади, ми починаємо формування підгрунтя для зміни політичної системи з демократичної на громадянсько-республіканську. Але перед цим проводимо першочергові реформи та виводимо країну з кризи. І для цього мають бути задіяні всі інструменти, що надає повнота влади, в тому числі використання розширених повноважень. Чим швидше й успішніше будуть проведені першочергові реформи — тим швидше закінчиться криза. Без цього зміна політичної системи неможлива. Головні реформи розпочинаються протягом місяця. Після закінчення циклу першочергових реформ — переходимо до впровадження Громадянської Республіки.

Етап (Крок) №5: Становлення Громадянської Республіки

На цьому етапі відбувається зміна політичної системи з демократичної на громадянсько-республіканську. Для цього створюються всі умови та проводиться відповідна роз’яснювальна робота з громадянами країни. В тестовому режимі будуть виявлені та усунуті всі можливі проблеми, що виникають при практичній реалізації делегування. Після того, як громадяни переконаються, що система буде працювати, почнеться формування Громадянських рад всіх рівнів, у тому числі й Верховної Громадянської Ради.

Впроваджувати нову політичну систему можна лише після того, як більшість громадян буде до неї готова. Тобто, відмінити вибори планується лише після приходу до влади громадянського уряду та впровадження Громадянської республіки. Хто це буде робити — ми чи наші нащадки, наразі не має значення. Головне, щоб це було зроблено. Щоб це забезпечити, попередньо необхідно прийняти відповідний закон, який би відображав “дорожню карту” впровадження нової політичної системи, яка б однозначно відповідала Доктрині Громадянської республіки. На перехідному етапі, до тих пір, доки всі умови для становлення Громадянської республіки не будуть досягнуті, в країні діятиме поточна політична система.

Крок (Етап) №6: Передача влади

Коли настане відповідний час, команда реформаторів має відійти від влади. Головне завдання на цьому етапі полягає в тому, щоб нове покоління продовжувало курс на розвиток Громадянської Республіки.

Ключовий момент:

Все, що тут сказано, багато людей сприймає, як утопію, тому що вони не вірять у сам факт можливості приходу до влади саме таким шляхом. Тут все впирається в створення масової ідеологічної організації. Якщо масову організацію не вдасться створити — все це залишається утопією.

Логічним здається запитання: як ми доб'ємося зростання чисельності членів організації?

Суть полягає в просіюванні великої кількості людей з метою пошуку тих, хто прийме нашу ідеологію Громадянської республіки і буде готовий діяти з нами разом. Звертаємо увагу, що ми не вмовляємо і не переконуємо. Ми розповідаємо людям, хто ми, яка у нас мета і куди йдемо. І якщо людина погоджується з нами, ми починаємо разом працювати для досягнення поставленої мети. Основна робота ведеться через соціальні мережі. У міру того, як громадянсько-республіканська ідеологія буде усвідомлюватися громадянами, буде зростати кількість її прихильників та учасників цього Громадянського руху. Перемогти — це впровадити ідею в маси.

Також, необхідно звернути увагу на те, що організація «Поступ» розглядає винятково конституційний метод приходу до влади. При цьому ми повинні бути готові, у разі чергових революційних подій в Україні, взяти кермо влади країни у свої руки. Ми не революційна організація, але маємо бути готові й до таких подій.

Розділ VII.
ВЕЛИКА УКРАЇНА

Після свого становлення Громадянська республіка перестає бути метою, а стає засобом. Саме тому слід чітко визначити, якій меті цей засіб слугуватиме. А мета може бути лише одна — Велика Україна. Доля України полягає в тому, що вона може або стати Великою Україною-Руссю, або нікчемним придатком до інших. З точки зору геополітичного становища, потенціалу ресурсів, особливо кадрових, Україна має всі потенційні необхідні складові, щоб стати Великою державою, як це було тисячу років тому. Але для цього, в першу чергу, слід впровадити ті елементи державного ладу, що привели Русь до Великої Київської Русі. І сьогодні вони присутні в Громадянській Республіці.

Ось основні орієнтири, які мають бути вектором розвитку України:

Форма правління — Громадянська республіка.
Економічна платформа — градієнтна економіка. Це означає, що чим більший рівень капіталу, тим більше має бути в ньому державного сектору чи державного регулювання. Тобто, державної відповідальності та державного контролю. А чим менший рівень капіталу, тим, відповідно, більше лібералізму. Тобто рівень втручання має зменшуватися і при певному рівні взагалі повинен бути відсутній.
Природно-ресурсна платформа. Всі природні багатства України (земля, надра, біоресурси) є власністю не лише громадян, які там проживають, але також і наступних поколінь. Це справжній скарб нації. Всі несправедливі зазіхання на нього мають жорстко каратися.
Соціальна платформа. Інтереси середнього класу — в першу чергу. Досить дозволяти олігархії зомбувати тупий люмпен і цим триматись при владі за допомогою демократичної системи виборів. В першу чергу наша цінність — це Громадянин, а не просто людина, яка вміє лише ходити, говорити, їсти та розмножуватися.
Правова платформа. Справедливість має бути законною, а закон справедливим. Вся система законодавства повинна підлаштовуватися під існуючі поняття справедливості. Самі ж поняття справедливості формуються Громадянами.
Духовна та моральна платформа — розвиток традиційних сімейних цінностей. Міцна сім’я — це необхідна умова побудови здорового суспільства. Якщо буде міцна сім’я, то буде й міцна Батьківщина.
Зовнішня політика. Ніяких блоків чи об’єднавчих союзів, ні з ким. Блокування із заходом чи зі Сходом неминуче призводить до того, що країна впирається в глухий кут у своєму розвитку, котрий гальмуватиме рух до Великої України. Якщо країна хоче бути великою, то вона повинна САМА подолати всі перешкоди і досягти високого рівня розвитку. А після того, як Україна стане високорозвиненою країною, вона має стати лідером Східної Європи.¹
Роль держави у суспільстві. В Громадянській республіці держава є не “надбудовою”, а основою усіх видів суспільних відносин. І якість цієї основи цілковито залежить від громадян.

Громадянська Республіка має показати світу подальший шлях політичного та соціального прогресу. Вона повинна стати наступною ланкою розвитку людства (монархія — демократія — Громадянська Республіка). Чим швидше світом опанують принципи Громадянської Республіки — тим менше соціальних катаклізмів зазнає цивілізований світ.

ГЕТЬ ДЕМОКРАТІЮ!
ЗА ГРОМАДЯНСЬКУ РЕСПУБЛІКУ!
ПРИЄДНУЙСЯ ДО НАС!

¹ Зміни внесені на підставі рішення Ради ГО "Поступ", Протокол 04-22 від 17.02.2022р.

: Опубліковано: 07 вересня 2017 року