"У судах має встановлюватися справедливість, а не законність. Справедливість має бути законною, а закон — справедливим. Якщо закон несправедливий, то він є нікчемним і не має виконуватися" (гасло-завдання ГО «Поступ» №12).
При Громадянській республіці суди мають судити по закону. Але! Але, закон має відповідати справедливості. Якщо закон і справедливість будуть конфліктувати, то судді мають ставати на бік справедливості. Із одночасним поданням до вище стоячої інстанції вимоги щодо зміни норми закону. Поки не буде відповіді по зміні закону або дозволу апеляційної установи, рішення суду може бути відкладене. Справедливість - це відповідність не бажанню натовпу, як іноді трактують, а відповідність усталених норм та звичаїв суспільства.
Класична теорія права визначає, що норми права є саме відображенням сталих звичаїв. Вища апеляційна інстанція - Верховна Громадянська Рада. Не Верховний Суд, як зараз, а саме орган влади громадян – Верховна Громадянська рада. Вищий орган призначення та зняття суддів (або нагляд за цими функціями) також має бути в руках Верховної Громадянської ради. Зрозуміло, що Верховна Громадянська Рада має створювати якісь органи, щоб виконувати ці функції. Все це і є реалізацією норм Доктрини щодо СПРАВЕДЛИВОСТІ І ЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ ВІД ГРОМАДЯН.
Зазначені тези є сутністю реформ правоохоронної системи, яка має бути зроблена в Україні. В першу чергу необхідно звернути увагу, що судова гілка має втратити самостійність, на відміну від того, що декларується зараз. Зараз прихильники демократії декларують необхідність відокремлення судової гілки від інших (законодавчої та виконавчої) гілок влади. Кажуть, що судова система має бути незалежною і самостійною. Але це брехня. Навіть ті, хто таке каже, розуміють, що абсолютної незалежності не існує. Якщо функціонує механізм призначення та зняття будь-якого судді, а він існує, то є ті, хто цей механізм контролює. І це точно не звичайні громадяни. Це якісь представники олігархії, які в першу чергу стоять на захисті саме їх інтересів, а не законів. Не кажучи вже про те, що й самі закони теж робляться олігархією, бо не представники олігархії потрапити до Верховної Ради України реально не можуть. І не зможуть туди потрапити до тих пір, поки буде діяти олігархічна демократична формула «гроші – вибори – прихід до влади – повернення грошей із прибутком». То як в таких умовах можна казати, що необхідно судити виключно по законам? Якщо і закони, і самі судді олігархічні? Те, що може бути справедливим для олігархії, для звичайних громадян може бути просто знущанням! І громадяни мають це терпіти? Ні. Має бути зроблена відповідна реформа.
У судах громадяни шукають захисту, справедливості. Їм байдужий сам закон і його трактування, якщо він не веде до справедливості та захисту. Бо закон – це лише інструмент встановлення справедливості та порядку. І він не може бути "священною коровою", яку не можна чіпляти. Всі закони і норми мають підлягати оперативній зміні відповідно до сталих звичаїв суспільства. І не мають залежати від примх чергових «обранців», які за гроші виграють чергові вибори.