В часи феодальноі роздробленості Русі особливе місце займає Галицько-Волинське князівство. Його територія охоплювала майже всі землі правобережної України з Києвом.
Початок цьому утворенню дав волинський князь Роман Великий, після приєднання Галичини, започаткувши династію Романовичів. Але найбільшої могутності й розквіту "Галицько-Волинська держава" досягла при Данилові Романовичі. Повернувши батьківські володіння, узявши собі Галичину, Данило віддав молодшому братові Василькові Волинь. Попри такий поділ, обидва князівства існували як одне ціле, під зверхністю старшого і діяльнішого князя Данила.
У внутрішній політиці Данило, як і його батько, для противаги боярській олігархіі прагнув забезпечити собі підтримку серед селян і міщанства. Він укріпив багато існуючих міст, а також заснував нові, Львів, Крем'янець, Холм, який зробив своєю столицею. Сприяв розвитку ремесел та торгівлі. Ефективно використовував вигідне географічне положення своїх земель та найбільші родовища солі.
Найсерйознішою зовнішньополітичною проблемою князя були монголо-татари, з якими він зіткнувся ще в юні роки, керуючи волинською дружиною при битві на Калці 1223р. У 1241р. вони пройшли Галичиною і Волинню, хоч і не завдали таких нищівних руйнувань, як в інших руських князівствах. Для спасіння краю від розорення князь Данило був змушений визнати зверхність Золотої Орди, яка зводилася до обов'язку надавати допоміжні загони монголо-татарам для нападів на Польщу і Литву. Але таке становище зовсім князя не влаштовувало. Він прагнув позбутися такої "татарської честі", яка "зліша від зла". Сподіваючись на допомогу західних союзників у боротьбі з Золотою Ордою, прийняв від Папи Римського 1253р. пропозицію коронаціі, й став королем всієі Русі.
Час його правління - доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордон по Карпатах , Дніпру та Дунаю, за його правління вона стала найбільшою державою Європи.
Данило Галицький все життя присвятив захисту своєї країни від численних завойовників. Мудрий і сильний правитель, який ладен поступитися власними інтересами заради процвітання держави. Він спромігся звести тиск монголо-татар до мінімуму. Саме за політичну мудрість і військові звитяги вшанований у літописах словами "другий після Соломона".