Так іноді кажуть деякі песимісти після того, як ознайомляться із нашим шляхом. На те вони й песимісти, щоб таке казати. Ми орієнтуємось на оптимістів. Бо саме завдяки їм все в світі рухається. Але ми не хочемо бездумного оптимізму. Не хочемо, щоб наш шлях сприймали на віру. Все, що ми робимо, ґрунтується на чіткому плані, гарному знанні історії та соціальних процесів.
Тут ми не будемо зараз нікого переконувати про те, що наш шлях буде досить швидкий. Бо реально ніхто не знає, скільки він займе часу. Це може бути й дуже швидко – років 7-10, а може й розтягнутись на багато десятиліть. Термін залежить від багатьох факторів. Але припустимо, що дійсно шлях до Громадянської республіки займе 300 чи більше років?
І що? Що тоді? Перестати боротись і скласти руки?
Так, будуть ті, хто складе руки. Але такі люди руки завжди складають. Чим би вони не займались. Це їх натура. І при цьому шукають собі виправдань, щоб виправдати, що нічого не треба робити.
Будуть також і ті, хто буде продовжувати боротьбу за будь-яких умов! Бо розуміють, що все наше життя – це постійна боротьба. Ясна справа, що ми не маємо перетворитись в борців заради боротьби. Щоб не стати схожим на одного з героїв «Трьох мушкетерів», який казав, що він б’ється – тому що він б’ється. Навіть якщо наш шлях і буде довгий. Навіть і якщо нашу справу треба буде передавати нащадкам, то все одно певні результати досягаються постійно. Навіть якщо на нашому шляху ми здійснимо лише 10% від того, що задумали, то це вже буде великий крок для України! Крок, який наші всі взяті до купи олігархічні уряди за всю нашу історію навіть і не думали робити! Прогрес неможливо зупинити, якщо є люди, які рухаються вперед, незважаючи ані на які перешкоди.
І ще питання: а звідки песиміст може знати, що мета може буде досягнута лише за 300 років? Це його власне припущення. Так, це припущення ґрунтується на його власному життєвому досвіді. Нам жаль таких людей, у яких їх власний життєвий досвід штовхає їх на поразки. І, ясна справа, нам в нашому громадянському русі такі песимісти точно не потрібні. Щоб не заражати своїм песимізмом інших. Нехай собі живуть, як хочуть, а ми йдемо твердо своїм шляхом – до перемоги. До перебудови країни. До Громадянської республіки. До Великої України.
У кожного є вибір: боротися – чи не боротися! Жити так, як йому дають обставини чи самому створювати обставини та жити так, як подобається!