Інформаційна війна вже увійшла в наш з вами побут. Ми її вже не помічаємо. Ми в ній живемо. Але чи можемо ми чітко дати відповідь, хто в цій війні воює за нас, а хто проти? Як розпізнати майстерну пропаганду, що ллється з певних телеканалів, від блогерів, аналітиків і, навіть, з трибуни Верховної Ради?
Ще у часи Другої Світової Війни, Й. Геббельс для ефективної пропаганди створив радіостанцію, що мімікрувала під британську. 90% змісту всієї інформації була скопійована за британського ефіру і містила, навіть, британську пропаганду, але інші 10% - була добре закамуфльована німецька пропаганда. І до кінця війни більша частина британців серйозно сприймала цю радіостанцію, як союзну і не підозрювала її у ворожій діяльності. Як казав сам Геббельс – «перше правило зовнішньої пропаганди – хороший камуфляж». За цим принципом і нині всі пропагандисти намагаються втиснути в голови умовного супротивника свою інформацію під видом, в кращому випадку, нейтрального, або ж і зовсім патріотичного як для опонента, курсу. На превеликий жаль в Україні для подібної діяльності склалися дуже і дуже сприятливі умови. Політична нестабільність провокує купу критики діючої влади, державних інституцій та ідеологічних підґрунть самими громадянами. І більшість із них радо підтримує такий такий інформаційний порядок денний. Але до чого конкретно це веде, майже ніхто не аналізує.
Тож як же відрізнити шкідливу ворожу пропаганду від справедливого народного гніву чи банальної політичної боротьби? Насправді все значно простіше, ніж здається. Перший і найшвидший спосіб – відслідкувати шляхи фінансування джерела інформації. Знаючи замовника інформації, неважко здогадатися і про мету цієї інформації. Але це інколи буває не легко, а інколи й просто неможливо. Залежить від професіоналізму пропагандиста.
Другий спосіб більш надійний, але потребує більше часу і зусиль. Треба відокремити загальний наратив інформаційного посилу з одного чи кількох послідовних повідомлень і проаналізувати його основну мету. Якщо мета посилу – «за все хороше, проти всього поганого», це звичайне, інколи конструктивне, скиглення багатостраждального народу. З цього посилу можна піддивитися кілька актуальних ідей для обговорення, або ж просто ігнорувати його. Якщо мета посилу – дискредитація політичної сили чи діяча, то це, скоріш за все, звичайні будні демократичної системи управління. Одні олігархи хочуть збільшити свою політичну потужність за рахунок інших олігархів. Тут треба діяти виключно виходячи з власних інтересів та переконань. А от якщо мета інформаційного посилу – розхитати ідеологічно патріотичні базиси, на кшталт «Україна – проект австрійського генштабу, українці і росіяни – адін народ, Українська історія - це вигадка, українські герої - злочинці…», то тут ми маємо справу з добре спланованою пропагандою ворога. Ті самі наративи можна побачити і на офіційних медіа ресурсах ворога. Їх варто знати хоча б для того, щоб безпомилково розпізнавати ворожу пропаганду і чинити їй ефективний опір.
Отже головне пам’ятати, що ворожий агент-пропагандист може спілкуватися найчистішою українською мовою, носити найкрасивішу вишиванку, але ніколи не буде говорити, що Україна – незалежна, самостійна, перспективна країна, що має величезний потенціал і славетне майбутнє. Слава Україні!