Про солідарну пенсію в Україні та її не ефективність говорено вже чимало. Але практично ніхто не говорить відкрито про те, що солідарна система ще й вкрай несправедлива щодо її учасників, тобто - до нас.
Думайте самі! Функціонування солідарної системи реґламентується статтею Закону України №1058 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Держава взяла на себе функцію страхової компанії і зобов’язує всіх громадян страхувати себе на випадок виходу на пенсію.
Будь-який страховий продукт передбачає страхові внески, і вони тут присутні. Щомісяця роботодавець перераховує Єдиний Соціальний Внесок (ЄСВ), який об’єднує внесок до Пенсійного Фонду та фондів соцстраху, в розмірі 22% від зарплати працівника. Від мінімальної зарплати такий внесок складає на сьогодні 1320 грн. (15840 грн. річно). Від середньої зарплати в 14313 грн. ЄСВ на сьогодні становить 3148,86 грн. (тобто 37786,32 грн. річно).
Ну-мо, поміркуємо. Уявімо собі, що працівник вирішив відкладати ці гроші собі «під матрац». Щоб не робити складних диференційних обчислень, зробимо припущення про те, що протягом усього трудового шляху працівника з 20 до 60 років інфляція в країні відсутня. В такому разі за весь період сума накопичення «особистих пенсійних відрахувань» складатиме 1 511 452 грн. При тому, що ніяких відсотків під матрацом не нараховувалося, набралася солідна сума. З урахуванням середнього віку дожиття в Україні (75 років) щомісячна пенсія такого громадянина в протягом наступних 15 років складатиме 8 397 грн.!
Але у нас нині в Україні, в чинній солідарній системі середня пенсія становить 3 507грн. 51 коп. Занадто помітна розбіжність, чи не так? Зауважте, якщо, не дай Боже, наш громадянин піде із життя, внесені ним гроші ніхто повертати нікому не буде.
Наведемо інший приклад. Наш працівник 40 років робив страхові внески не в державний пенсійний фонд, а в приватну компанію страхування життя. І навіть не 37 786 грн. річно, а половину, тобто 20 000 в рік. У цьому випадку після настання 60 років страхова компанія буде виплачуватиме йому довічну пенсію в розмірі 19 000 грн. Без урахування інфляції! А з урахуванням середньорічної інфляції в 7% довічний ануїтет склав би 43 000 грн. на місяць. Ми вже не говоримо про те, що за 40 років трудової діяльності з нашим працівником можуть статися різні неприємності. Різниця між соціальними виплатами з фонду соцстраху та тим, що виплачують страхові компанії при настанні травм, хвороб та відходу з життя страхувальника, настільки значні, що одразу ж виникає питання, а чи не обманюють нас? Відповідь: певно обманюють! Ми самі дозволяємо себе обманювати! Я перефразую відому приказку: коли демократична держава береться «ощасливити» своїх громадян, то їм вже рятунку немає.
Розберімося звідки виникла ця солідарна дурість. Заглянемо в історію. Перша згадка про зворушливу турботу держави про майбутні пенсії своїх громадян відносить нас до 1889 року. У той час по Європі бродив привид комунізму, було дуже неспокійно, люмпен хвилювався. У Німеччині приймають закон про страхування на випадок інвалідності та віку. Він охоплював усіх робітників, а також службовців з річним доходом до 2000 рейхсмарок річно і передбачав вихід на пенсію після досягнення сімдесятирічного віку. Таких у Німеччині нараховувалося всього 600 тис. Ухвалення цього закону дозволило майбутньому канцлеру Отто Бісмарку виграти вибори в Рейхстаг. Після Першої світової війни подібне гасло з більш широкими няшками висувають лейбористи в Англії і теж перемагають на виборах. Остаточно загальна солідарна система була прийнята в тій же Німеччині 1926 року за часів Веймарської республіки. І знову вибори, і знову на цьому конику соціал-демократи отримують більшість у парламенті. З цього моменту пенсійне питання остаточно прописалося в усі передвиборчі програми демократичних партій різного спрямування. Чи справді представники демократій думають про благополуччя громадян? Наведений простий розрахунок говорить про те, що або у них немає здорового глузду, або у них зовсім інша мета.
P.S.: Наводимо уривок з ДОКТРИНИ «ГРОМАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА»:
«РОЗДІЛ V. ПЕРШОЧЕРГОВІ РЕФОРМИ
Кит другий. Створення та реалізація єдиної національної маркетингової стратегії (середньострокова перспектива)
До середньострокової перспективи також відноситься й реалізація пенсійної реформи. Протягом 25-30 років Україні слід перейти на накопичувальну систему пенсійного забезпечення. Для цього пропонується ввести обов’язкові відрахування від доходів всіх категорій громадян у систему накопичувального пенсійного страхування. Частина коштів може зараховуватися підприємствами до корпоративних пенсійних фондів. З цією метою мають бути створені всі умови, за яких підприємствам робити це буде вигідно. Успішність пенсійної реформи напряму залежить від успішності розвитку економіки. При слабкій економіці високі пенсії неможливі. Державна пенсія ліквідується. Замість неї буде введено державне забезпечення старості для тих, хто працював на державній службі. Головне завдання держави — збереження пенсійних накопичень від інфляційних процесів.»