Спілкуючись на тему громадянської республіки, дуже часто заходить розмова про те, що ми займаємося цілковитою нісенітницею, яку самі для себе придумали і краще б замість цього ми «старих бабусь через дорогу переводили». Арґумент у опонентів простий – у нашій країні просто не було і немає справжньої демократії. І лише в західних країнах демократія «справжня», і тому не потрібно придумувати ніяких республік, а треба просто налагодити те, що є. Але чим же «наша» демократія не така, як інша? Чи може просто опонентам важко визнати те, що сама по собі демократія є недолугою формою правління?
Відштовхнемося від найосновнішого. Наріжним каменем демократії є проведення періодичних виборів. Оскільки в системі демократії основним джерелом влади є народ, і саме він обирає своїх представників і може періодично змінювати їх. А що у нас? Вибори в нас проходять, як і пише книжка, періодично і голосує той таки народ. Цей принцип з теорією «правильної» демократії збігається.
Якщо заговорили про вибори, то слід згадати про те, що вони повинні бути таємні. Порівнявши з нашими, і бачимо що це також співпадає. Всі знають і погоджуються, що вибори в нас таємні.
Далі йде рівноправність громадян. І тут наче все вірно. Конституція це підтверджує. Опоненти зразу скажуть, де ви бачили те рівноправ’я? І вони будуть праві. Чи працює, наприклад, принцип рівності стартових можливостей або невідворотність покарання? Правий той, у кого більше грошей, і цей принцип інтернаціональний. Але якщо ми будемо брати за еталон країни зі сталою демократією, то чи є там рівноправ’я? Зрозуміло, що це зовсім не так. Знову «наша» демократія не пасе задніх.
Наявність трьох гілок влади. Знову все збігається. В нас присутні законодавча, виконавча та судова гілки. Хто буде проти такого твердження? У нас вони є. Отож, знову все співпадає.
Підпорядкування меншості більшості. Цей пункт яскравий приклад показової брехні, і наша держава не відстає від світового тренду. Розберемо, хто насправді ким керує. Відсоток тих, хто приходить на виборчі дільниці заледве дотягує до 50% від загальної кількості виборців. При цьому, в ідеальному варіанті, із тих 50% і ще хай 55 або 70%, проголосує за переможця. В результаті - справді відносно невелика кількість людей вказує, що робити більшості. А ось, для прикладу, що каже статистика про явку виборців у країнах ЄС. Починаючи з 2000-х, явка виборців упала до 60% і навіть менше (Франція). Так хто ким керує, шановні?
Це лише засадчі ознаки демократії. Їх можна перелічувати і далі. Але який сенс? Демократія в Україні така ж сама, як і скрізь. І так само, як і скрізь, демократичний устрій породжує оліґархію. Тобто, завдяки демократії панує олігархія. Яка працює за формулою: «Гроші - вибори - прихід до влади - повернення грошей із прибутком». У результаті, вся країна стає заручником інтересів бізнес-угрупувань, які опиняються при владі.
Ось така проста відповідь для опонентів. Тому і боремося ми не з видуманими вітряками, а з реальною проблемою. І запрошуємо до нашої боротьби тих, хто це розуміє.
P.S.: Дочитавши до кінця, напрошується питання: «Чому ж тоді у нас при демократії та олігархії все погано, а у них, так само при демократії і олігарїі, все гарно?» А відповідь дуже проста - олігархія завжди робить те, що вигідно їй, тобто її бізнесу. Але буває так, що це співпадає із інтересами розвитку країни. Саме це відбувалось певний час «у них».