Історія знає багато періодів соціальної напруги в різних країнах світу. Повстання Спартака, cелянські повстання в Російській імперії, буржуазні та соціалістичні революції у Європі... І, в залежності від успіху таких протестів, їх учасників називали героями-революціонерами, або бандитами-терористами. Протести могли відрізнятися між собою багатьма речами. Але дві спільні риси притаманні всім протестам: невдоволення мас життям в країні та наявність лідерів. Історія не знає жодного успішного протесту, який би не очолювався групою людей. Без лідера результативний протест неможливий.
Протестним масам потрібні лідери — люди, які будуть ці самі маси направляти. Маси повинні бачити перед собою вождя, який випромінюватиме силу та впевненість у своїх рішеннях та діях. Людина — істота соціальна. Вона боїться залишитися сама, коли виходить на протест, будує барикади, їде в “автозаку”... Завдання ж лідера не лише направляти протест, а й давати кожній окремій людині впевненість, що, навіть, якщо вся маса людей її зрадить, вона завжди може розраховувати на нього, того, хто точно буде поруч з нею за будь-яких обставин. Якщо цього не буде, протест захлинеться без якихось відчутних успіхів.
Двадцять перше століття вже можна сміливо вважати часом протестів. Арабська весна, Майдан в Україні, протести в Венесуелі, революція троянд в Грузії, революція у Вірменії, Захопи Вол-Стріт та БЛМ в Америці, мирні протести в Білорусі... Перші п’ять прикладів — це протести, які мали чітко визначених, рішучих лідерів, і, як наслідок, були успішними. Три наступні — це протести без лідерів, які ні до чого не привели.
Особливо хотілося б звернути увагу саме на білоруський протест. Його специфіка полягає в тому, що, фактично, лідером цього протесту виступав телеграм канал “Nехта”. Однак, фактично, цей досвід виявився невдалим. Такий електронний сурогат лідера не зміг використати протестні настрої, не зважаючи на всю масовість підтримки. І, як наслідок, зараз протестна хвиля спала. Лідер протесту — це не просто рупор, координатор та організатор. Лідер - це, в першу чергу, енергетика, демонстрація сили та впевненості, той, хто готовий взяти на себе відповідальність за усе, що відбувається і відбуватиметься далі. Телеграм канал на таке не здатен. Тексти ніколи не замінять емоційної промови. Картинки не зможуть наблизитися до живого образу. А анонімні автори ніколи не викличуть такої віри у перемогу, як лідери, які стоять перед масами. Маси потребують силу. А сила ніколи не ховається і завжди бере на себе відповідальність. Цього в Білорусі не було. Тому такий результат був закономірним. А іншого — не мало і не могло бути.