В останні 15 років, з часу першого Майдану, мало хто не замислювався над питанням - а заради чого це все? Минають роки, а суперечки на цю тему не вщухають, більше того - призводять до трагічних подій. Раніше, десь до початку 18-го століття, Україні була європейською державою. Достатньо згадати про те, що у нас до того часу не було кріпацтва, аж поки його не «завезли» з Росії, ліквідувавши козацький устрій. Україна була вільною в широкому значенні цього слова.
Закріпачення українського народу (в цьому місці варто згадати, що кріпацтво, як явище, не перестало існувати після відміни кріпосного права, а продовжилось аж до розпаду радянського союзу) повністю нівелювало розвиток держави і суспільства.
Радянський період життя держави важко оцінити однозначно. З одного боку - потужний розвиток виробництва і, як наслідок, - розбудова інфраструктури, а з іншого - виробництво чого? Переважно сировини, звісно, яка вивозилась і поверталася назад у вигляді готового продукту за значно вищою ціною.
З часу здобуття незалежності очікувалося, що в цей період здійсниться перехід від соціалістичної економічної системи до капіталістичної, однак в результаті ми отримали якусь дику суміш цих систем за «олігархічнокріпосним» типом.
Факт залишається фактом - в будь-який історичний період руйнувалися мрії українців про те, щоби збудувати щось своє, автентичне, суто українське, новаторське. Протягом декількох століть розмивалося і нарешті щезло таке поняття як «політична еліта». Політичній верхівці для прийняття серйозних та виважених рішень постійно був потрібен «старший брат», так би мовити «керуюча рука». Наслідки катастрофічні - невміння приймати рішення, недалекоглядність, жадібність і байдужість до головного суб’єкту влади - власного народу, а звідси і довге, в третину століття, зрадницьке топтання на місці. Головною логічною помилкою аргументації доцільності асоціації з ЄС є теза, що при вступі до ЄС у нас раптом будуть більш високі стандарти - соціальні, економічні, правові, військові і інші.
Пригадую десь 2013 рік і свою подорож автобусом до Болгарії. Екіпаж водіїв - болгари, які живуть звичайним сільським життям, а в сезон підробляють водіями на пасажирських перевезеннях. Звісно тема №1 в розмовах з ними - вступ Болгарії до ЄС і наслідки цієї події. Виявилося, що економічна інтеграція в ЄС коштувала народу дуже дорого. Більш-менш пристойні статки мають ті, хто живе вздовж лінії моря і заробляє на туризмі. Від’їдеш кілометрів зі 100 від моря і побачиш бідність, розвалену інфраструктуру, - розповідали вони. Повністю знищені тютюнове, косметичне виробництво, в занепаді вирощування овочів і фруктів, виробництво консервів, за рахунок чого Болгарія традиційно виживала, сильно постраждав експорт алкоголю.
Чи не чекає і Україну такий варіант? Питання риторичне. Політичні та економічні процеси підкорюються загальним принципам, з яких на думку спадає один - закон Парето. Це емпіричне правило, яке говорить про те, що 20% людей споживають 80% ресурсів і навпаки, 80% людей споживають 20% ресурсів.
Цей принцип доволі універсальний, так як в нього можна підставити і інші критерії. Ну от наприклад - Євросоюз розпочався зі співпраці 6 країн: Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Франції та ФРН (20%) і зараз налічує 27 країн (було 28, але Великобританія вийшла з ЄС), що складає іншу частку в 80%. Співпадіння? Сумніваюсь. Цей принцип дуже гарно ілюструє, що ЄС не зацікавлений в тому, щоби країни з тих 80% намагалися потрапити у 20-відсоткову зону, бо тоді буде порушено і без того нестійкий баланс у європейському конгломераті. Не варто очікувати, що прийде хтось і зробить нам достойне життя.
Не варто сидіти і чекати, що нас запросять у якусь спільноту і відразу нададуть переваги в ній. Цього не буде. Розбудова України, як економічно розвинутої країни. Це єдиний можливий варіант руху. Але поки при владі олігархія, то на це важко розраховувати. Треба змінювати систему влади, щоб прибрати олігархію. Треба розбудовувати Громадянську республіку. Це й дасть змогу нашій країні йти дійсно самостійним, незалежним і успішним шляхом!