Кожен «ніхто» хоче стати «кимось». Де-хто з них, навіть, примудряється щось для цього робити, а не просто мріяти. За ідеальних умов, талановитий “ніхто”, користуючись своїми навичками, може піднятися на владний олімп (або на якесь менш високе, але також серйозне місце в державному апараті). Саме такий підйом називається «соціальним ліфтом».
Але у реальності свої закони. У кожного топчиновника є свої діти, куми, брати, друзі... То навіщо їм пускати на владне крісло талановитого, а ще, не дай Боже, ідейного “чужинця”? Який мало того, що може почати заважати дерибанити державу, так ще й самого “боса” підсиджуватиме. Сьогодні в політиці важливі не таланти, а “свояки”. І чим середніший “свояк” - тим краще. Менше думатиме, менше питань задаватиме, вірний, надійний, вдячний, ще й родич! Що ще треба? З таким підходом, логічною є повна деградація державного апарату. А слово “чиновник” асоціюється з якоюсь хворобою мозку.
Будинок, який будують з поганих цеглин, не може простояти довго. Так само і держава. Коли кращі люди “вимиваються”, а на їх місце приходять “тупые и рьяные”, то жодних шансів на успіх така держава не має. Кому це вигідно? Очевидно, що олігархії. Чим більший бардак в країні, чим більш корумповані чиновники, тим простіше країною керувати. Державна система перетворилася на обслугу та охорону олігархії, яка харчується тим, що витягає останні копійки з народу.
Якщо хтось вважає, що система зміниться сама по собі — він наївний простак. Саме собою нічого не змінюється. Тим паче, якщо це невигідно олігархії. Сьогодні вона представляє собою єдину силу, яка може впливати на країну. І очевидно, лише Громадянська контрсила може її побороти. Однак, без включення Громадян в політичний процес в якості безпосередніх учасників, а не стада виборців, така сила не сформується. Але коли сформується і прийде до влади, то тут вже питання “соціальних ліфтів” не стоятиме. Стоятиме питання “соціальних ракет”.