Будь-який пожежник, рятувальник чи інструктор з техніки безпеки вам скаже, що при небезпечній ситуації, перше правило – не панікувати. Саме від паніки гине величезна кількість людей при надзвичайних ситуаціях. А у нас, на думку влади, саме надзвичайна ситуація. За логікою, влада мала б попереджувати будь-які спроби поширення паніки, натомість сама розганяє істерію. Копіює всі кроки західних країн з надією, що і в Україні буде так само. Але в західних, розвинених країнах є величезний фінансовий резерв, що дає право на помилку. І також є розуміння, що будь-який радикальний крок всупереч економіки треба відшкодовувати. Навряд чи українська влада бере це до уваги.
Тут є всього два можливих варіанти. Або у нас при владі дурні, що самі не можуть взяти себе в руки і панікують. Або вони як ті злодії, що влаштовують пожежу, щоб, поки всі її гасять, щось вкрасти. Я особисто думаю, що має місце обидва явища. Поки «нові обличчя» істерять і панікують, «стара гвардія» цупить самі ласі шматки країни. Але головне питання не в тому. Не в тому, що від карантину помре і постраждає значно більше людей, ніж від самого вірусу. Не в тому, що у народу за спинами протягують епохальні закони. А в тому, хто і як буде за все це відповідати. Чи визнає влада помилки? Чи хоч спробує відшкодувати колосальні збитки? Чи зробить правильні висновки народ України? Навряд…
Що ж робити в такій ситуації простому українцю? По-перше, не панікувати. По-друге, чітко усвідомити власні і державні збитки і хто їх спричинив. Поіменно. І, по-третє, включатись в політичний процес особисто чи в лавах будь-якої притомної організації і не дати владі уникнути відповідальності за непрофесійність та злочини під час епідемії. Не пробачимо, ані блазнів, ані мародерів!