Питання просте для будь-кого, хто служив, морда в квітах, а щось в милі. Але при словах «парад на День Незалежності» мене завжди повертає в 22 серпня 2014 року. Тоді, після двох тижнів боїв за Іловайск, я повернувся до Києва ховати 20-ти річного Героя з Луганська з позивним Аксен.
Неможливо передати ті відчуття, що охопили мене, коли я побачив репетицію параду на Хрещатику. БТРи, артилерія, машини новенькі, які потрібні, а їх немає на війні. А ми, Добровольці, штурмуємо блокпости сепаратистів і росіян, озброєні стрілецькою зброєю, прикриваючись легковиками. Сумно, болісно, прикро, дуже прикро. Нащо ми б’ємося на смерть голими руками? Кому потрібна та Україна? Ну хай там, придумали сценарій, що зброя після параду, як в 1941, одразу пішла на фронт. Але в 2015 зробили новий парад, де знову патякали про агресію, про те, що росія напала на Україну, і вони її, млять, захищають. І тихенько торгують з агресором, набиваючи свої кишені. І ніякої війни.
Тоді Ветерани, хто воював, а не їздив по туристичній путівці за учасників бойових дій, утворили свій Марш «Нескоренних» на день Незалежності, як альтернативу тій брехливій парадній суматосі. Якось дивно, що про Марш Нескоренних 2015, 2016, 2017, 2018 якось дивно забули, тим паче, що Ветерани були проти параду і висловлювали своє ставлення до параду своїм Маршем.
Я думаю, що я пояснив своє ставлення до параду військ. Військовий парад під час війни — це злочин. Військові паради проводились, щоб показати конкурентам свою військову міць, а без техніки показати стройову виучку і все, більше ніякого смислового навантаження він не несе.