Франклін Рузвельт, Рональд Рейган, Маргарет Тетчер, Голда Меїр, Августо Піночет, Хуан Перон, Махатма Ганді, Мустафа Кемаль, Конрад Аденауер, Вінстон Черчілль, Шарль де Голь, Джон Кенеді, Жорж Клємансо, Баамонде Франко, Гельмут Коль, Лі Куан Ю… Вже не кажучи про Володимира Леніна, Адольфа Гітлера, Йосипа Сталіна, Беніто Мусоліні, Мао Цзедуна.
Двадцяте століття дало нам багато видатних особистостей. Не зважаючи на наше ставлення до декого з них. Ці люди рухали якщо не історію світу, то історію своїх країн точно. Їх імена назавжди викарбувані в пам’яті.
Однак, з двадцять першим століттям поки-що зовсім туго. Настільки туго, що на його фоні, навіть, Володимир Путін здається генієм влади. Настала епоха сірості, примітивності та посередності. Всі політики країн-лідерів однакові, як прощальні концерти Михайла Поплавського. Однакова риторика, однаковий стиль, однакові програми, однакова реклама, однаковий невисокий рейтинг. Поставте поруч Меркель та Макрона. Вони відрізняються лише статтю та віком. А судячи з деяких джерел, у них, навіть, сексуальна орієнтація однакова.
Прогрес рухають особистості. Непересічні, ідейні, вольові, наполегливі, переконливі... Люди, масштаб яких виходить далеко за межі задоволення своїх побутових потреб. Ті, які здатні дати такого копняка своїм народам, щоб закинути їх відразу на кілька десятків сходинок вперед.
Деякі співвітчизники захоплюються Заходом. Мовляв, там далеко не всі знають, хто є президентом, прем’єр-міністром, депутатом округу, мером, а система працює відмінно. У всіх достаток, безпека... А хто ці умови створив? Чиє правління привело країни до такого процвітання, що вони й досі не можуть все проїсти? Кожна країна має таку особистість. Не купу сірих мишей, які перекладають папірці. Не клоунів, не моралістів, не конформістів, які намагаються всім сподобатися. А конкретного лідера! Генія влади! Який взяв і зробив всі необхідні реформи, поставивши раком олігархію та всіляких колаборантів. А потім змусив працювати на державу та суспільство. Та чорт забирай! Не треба далеко ходити! Майже вся промисловість, яку ми експлуатуємо, побудована за Сталіна! Подобається це комусь чи ні. Я не виправдовую його методи, вважаю його злочинцем, вбивцею, катом та виродком. Але є історичний факт! І його не змінити!
А що зараз? Мігранти гвалтують в Європі європейських дівчат та вбивають чоловіків. Грабують, розкидають сміття... І ні в кого не вистачає політичної волі поставити їх в стійло! Путін анексував Грузію та Україну, його люди збивають літаки та отруюють громадян інших держав, а Європа все погрожує йому пальчиком. Але обережно, щоб не вкусив. А Європейська преса продукує меми, порівнюючи Путіна з Гітлером. Серйозно? Путіна з Гітлером? Тут, навіть, коментувати нічого. Можна ще поставити в один ряд Фредді Меркюрі та Олега Вінника. Чому ні? Обидва співаки!
Смертність в Європі перевищує народжуваність, навіть, з урахуванням надання громадянства мігрантам! І ніхто нічого не хоче зробити! Бо канцелярська миша не може приймати рішення, боїться приймати рішення. Вона просто діє за інструкцією, накатаною схемою. І має одне бажання, щоб правила гри не змінилися і не треба було знову вчитися.
Залишається одне питання. Кому це все вигідно? Відповідь проста. Олігархії. Безвольними, сірими політиками керувати дуже просто. Вони не дивляться далі своєї кишені. А їх тотальна однаковість не дає людям, навіть, уявити, що може бути хтось інший. Хтось, хто відрізняється. А якщо такий і з’являється, то його назвуть утопістом, аморальним елементом, обплюють, обіллють брудом або посадять за якоюсь дурнуватою статтею.
Світ котиться у прірву. Якщо особистості в Європі та Америці так і не з’являться, то «Західний світ» не переживе 21-ше століття. І Україна не переживе. Якщо братиме приклад з них і не шукатиме інший, свій шлях. Шлях, який приведе до Великої України.