Зараз я хочу звернути вашу увагу на те, яким саме чином хотіли кандидати в депутати загітувати виборця на свою сторону. А саме — на вибори по одномандатним мажоритарним округам. Так звана «мажоритарка» сама по собі є вкрай цікавим явищем в демократичній системі.
Певна, заздалегідь визначена, кількість виборців на певній обмеженій локації — окрузі, вибирають людину — депутата, що буде приймати рішення державного масштабу. Тобто, половину парламенту складатимуть люди, що вибрані на вкрай відповідальні посади ситуативним набором людей, яких більше хвилюють проблеми свого округу. Це загалом нормально, що звичайні люди більше цікавляться своїм побутом, ніж країною в цілому. Від цього і відштовхуються штаби кандидатів. Тобто, щоб зайти в парламент, законодавчий орган влади, кандидати ремонтують під’їзди, ставлять дитячі майданчики, ремонтують дороги… Чи тільки обіцяють це зробити. Коротше кажучи, заграють з електоратом на побутовому рівні. І, як не дивно, це працює! Використовуючи авторитет партії, від якої йде мажоритарник, чи спираючись на власну харизму, кандидат змагається в обіцянках зі своїми конкурентами в масштабі місцевих виборів, але за крісло державного значення. Тобто при мінімальних витратах на PR і рекламу, може здобути собі ледь не найпрестижніше місце у владі цілої країни. Треба тільки відремонтувати пару під’їздів, а іншим пообіцяти, що до них черга дійде незабаром, купити кілька бігбордів і провести пару зустрічей з громадою, де пообіцяти, що потік «плюшок» не припиниться у разі його обрання. Люди, загіпнотизовані перспективою халяви, звісно, оберуть найкращого оратора персонально, чи за партійною приналежністю. При цьому, зазвичай, ніколи не спрацьовує логіка. Логіка, яка мала б підказати людям, що такий орган як Верховна Рада, абсолютно ніякого відношення не має до благоустрою мажоритарних округів. Майбутній законотворець буде займатись абсолютно іншими речами в абсолютно іншому масштабі. Люди так і залишаться наодинці із солодкими обіцянками комунального раю.
Тепер стосовно тих, хто думає, що один його «чесний» мажоритарник самовисуванець зможе вплинути позитивно на парламент і привести всю державу до розквіту і прогресу. В парламенті загалом 450 депутатів. Половина проходить за партійними списками. Друга половина складається з самовисуванців та партійних мажоритарників, які підсилять свої партії з першої половини парламенту. Парламентом керує так звана коаліція, що складається з фракцій. Зазвичай, партійних. Логічно і очевидно, що позафракційні депутати майже ні на що в парламенті не впливають. Вони, по факту, можуть тільки заробляти гроші на супутніх депутатських функціях, як то депутатські звернення і запити, ну і звісно користуватися депутатською недоторканістю.
Отже в черговий раз звертаю вашу увагу на недосконалість самої системи демократичного формування влади. За кого б ви не голосували, покращити життя в країні чи вам особисто вони не зможуть, навіть, якщо будуть в цьому зацікавлені. А обранці, як правило, в цьому абсолютно не зацікавлені. І проблема не в самих кандидатах, а в системі влади, куди вони потрапляють. Тож дивіться ширше, думайте глибше і вимагайте зміни системи влади!