Зелений Клин - це історична назва частини Далекого Сходу, між річкою Амур та Тихим океаном. Площа приблизно 1 млн. квадратних кілометрів (доречи, площа сучасної України становить 603,6 тисячі квадратних кілометрів). Назва даної території, «Зелених Клин», історично вважається українською. З деяких джерел назва "Клин" походить від форми території (якщо поглянути на мапу), але в інших джерелах назва "Клин" походить з української назви землі, наділу або території (незалежно від призначення: колонізації, проживання та ін.). Дані території наприкінці ХІХ-початку ХХ сторіччя були заселені українськими переселенцями.
Історично перші українські переселенці почали з’являтись на даній території ще у 18 сторіччі, коли на Далекий Схід було вислано учасників Гайдамацького руху (Коліївщини). Друга хвиля переселенців була на початку 60х років 19 сторіччя (переважно з Полтавщини). Але початок масового переселення варто пов’язувати із налагодженням пароплавного сполучення між Одесою та Владивостоком (з 1883 року). З цього періоду спочатку морем, а потім новою побудованою залізницею на дану територію переселенців з українських земель було переправлено така кількість, що вони становили близько 40% від усього населення, що проживало на території Зеленого Клину. За іншими джерелами, станом на 1913 рік – 60% від загального населення Зеленого Клину складали українці.
Така велика частка українського населення, що в той час чітко зберігали традиції, етнічну культуру і мову призвели до розвитку спочатку українського культурного життя (українські театральні трупи, хори, театральні гуртки), а потім і політичної активності. В подальшому це вилилось в формування українських національних організацій абсолютно різної направленості – від культурно-етнічних до фахових (учительські, поштові, залізничні спілки, та ін.). Та багато інших прикладів, адже явище мало масовий характер. Після Лютневої революції 1917 року та організації Центральної Ради в Україні, об’єднання українців починають виникати майже у Владивостоці, Хабаровську, Уссурійську та усіх інших містах та у більшості селищ Зеленого Клину.
Перед такими об’єднаннями та організаціями було два завдання. Перше – це культурно-просвітницька діяльність. Друге - це формування місцевого самоврядування. В період с 1917 року по 1922 роки на території Зеленого Клину почали діяти українські національні Ради у містах та селищах на принципах делегування. Делегатами були як і представники від самих міст та селищ, так і представники українських об’єднань та організацій. З червня місяця 1917 року починають проводитись Всеукраїнські зїзди делегатів від місцевих українських Рад (спочатку у формі «всеукраїнських з’їздів» в подальшому сесії Крайових Рад (після їх утворення).
В цей самий час також формуються і українські збройні сили на Далекому Сході. Так, наприклад, в 1917 році українські військові підрозділи, що були сформовані в Маньчжурії, були відправлені в УНР на допомогу у війні з більшовиками.
Ключовою подією в українському державотворенні на Далекому сході слід вважати прийняття «Конституції національно-культурної автономії українства на Далекому Сході» (була прийнята на Другій сесії Української Далекосхідної Крайової Ради 30 травня 1919 року). Від цієї події можна рахувати обрання курсу на самостійність. Бо раніше українці Зеленого Клину більше схилялись до визнання себе колонією УНР.
Але варто зазначити, хоча Далекосхідна Українська республіка і проіснувала з 1917 по 1922 роки, але повністю і остаточно як повноцінна держава не була сформована. В цей час на території Далекого Сходу було найчастіше двовладдя, а місцями і більше. На Далекому Сході в період Громадянської війни діяла велика кількість політичних сил, які заявляли про створення своїх «країн» та «державних утворень». Це були і учасники Білого руху, і Більшовики.
Приблизно в період з 20 по 22 роки більшовики отримали максимальну силу і підтримку в регіоні. І в листопаді 1922 року Українська Далекосхідна Республіка була повністю ліквідована більшовиками, керівництво було заарештовано. На судовому процесі багатьох було виправдано, бо не було достатньої доказової бази, але ключових лідерів українського руху було засуджено на різні строки позбавлення волі (формулювання було загалом – контрреволюційна діяльність).
Серед видатних фігур Української Далекосхідної Республіки – слід зазначити Юрія Глушко-Мову – Голову Українського Крайового секретаріату (уряду). Та Бориса Хрешатицького – отамана Далекосхідного Українського війська.
Як висновок можна зазначити, що для українців дійсно притаманна організаційна форма державного управління – як Республіка, де представницькі функції громадян виконують делеговані представники від об’єднань і громад. Як бачимо, це історична тенденція, що притаманна українцям, не залежно від місця їх проживання. Побудова Громадянської Республіки за тими самими принципами просто відновлює історичну форму управління. За Громадянську Республіку!