Квітучі абрикоси сплять,
Та місяць їм шепоче,
Квіте моя земля...
Та тільки плачуть очі!
Нема пророка нам -
Тож плаче Україна! -
Чомусь на хамі хам! -
Жаліє мама сина!
Але сини не бачать -
В свою безгрішність вірять!
Бо чужина неначе
Чарівне зварить зілля!
А схаменіться, люди!
Чи ми в своїй країні,
Не браття, а іуди?!
Чи ми завжди невинні?!
Йде суперечка завжди,
Хто краще землю любить,
Примножуючи заздрість,
Таскаємось за чуби!
А вороги радіють,
Плекаючи надії,
І савани нам шиють,
Змикаючи нам вії!
Ми сміємось і плачем!...
Та вже не досить плачу!
Чи не козацька вдача
В полях донецьких скаче?!
Геть отаманів підлих,
Що Русі не шанують!
Не пам'ятають Віче,
Та Орлика не чують!
Але прийде година,
Коли прорвуть аорти,
І Вільна Україна
Свою покаже гордість!