Історія українського національного руху виглядає досить заплутано, бо, переважно, не беруться до уваги шок і травми, які нанесли українському народові результати Першої світової війни. Навіть, невеликі групи народів з малими територіями, такі, як естонці чи литовці, здобули незалежність, в той час, як українці не одержали довгоочікуваної власної держави.
Українське націотворення у 19ст., як і до війни, було переважно орієнтоване на соціал-демократію, але ця поразка викликала поворот до націоналізму. Однак, це відбулося не відразу. Частина української еліти деякий час не без ілюзій сподівалася на незалежність Української Соціалістичної Республіки.
І справді - на початку двадцятих років українська культура ще могла розвиватися більш-менш вільно. Українська молодь мала можливість навчатися в українських школах. Однак, з 1927р. почалися сталінські чистки українських «націоналістів», що ознаменували кінець ілюзій про рівноправні російсько-українські відносини. Серед української молоді, лідером якої став Євген Коновалець, починається радикалізація. То стало моментом появи українського націоналізму, що призвів до створення Організації українських націоналістів.
Перший з'їзд ОУН відбувся у Відні в січні-лютому 1929р. ОУН мала антибільшовицьке ставлення до подій в УРСР. Це сформувало особливу доктрину дій українського національного руху. У 1938р. був убитий Євген Коновалець. Боротьба за його політичну спадщину призводить до серйозних розколів. Лідером ОУН стає Степан Бандера.
1938р. став початком справжньої війни для українського народного руху. З початком Другої світової війни та захоплення Львова німецькими військами, ОУН оголосила відновлення незалежності. Однак, це не входило у плани Німеччини. Бандера був депортований до концентраційного табору. Безперервні інквізиції і вивіз робочої сили до Німеччини спровокували до створення загонів самооборони. Українці змушені були воювати на два фронти: з Третім Рейхом і Радянською Росією.
14 жовтня 1942р. була заснована Українська повстанська армія. Дата її заснування має дуже велике значення щодо розвіювання несправедливого міфу про співпрацю з Третім Рейхом. І якщо ОУН ще можна закинути співпрацю з фашистською Німеччиною у 1939-1942 р.р., то УПА не співпрацювала, а виключно боролася з Третім Рейхом.
Керівництво ОУН і УПА очікували закінчення Другої світової війни подібно до закінчення Першої - дві великі держави мали бути зруйновані, в результаті чого мусила з'явитися політична порожнеча, в якій ОУН хотіла вибороти місце для своєї держави.
Боротьба УПА не закінчилася і після війни. Лідер УПА Роман Шухевич загинув у 1950 році. Лише після цього боротьба вщухає, але репресії ще тривають впродовж тривалого часу.
Для дискредитації УПА Радянська Росія запустила величезний пропагандистський механізм. Основним звинуваченням ОУН і УПА була співпраця з Третім Рейхом, що, як бачимо, не зовсім відповідало дійсності. Але насправді пакт Гітлера-Сталіна (Молотова-Ріббентропа) був набагато серйознішою співпрацею з випливаючими наслідками і впливом, ніж наповнені ілюзіями спроби співпраці з боку українського національного руху. УПА була представлена як посібники Гітлера і криваві націоналісти. Не могло бути інакше, бо українець, який не хотів стати радянською людиною, звинувачувався в націоналізмі або фашизмі, ставав "ворогом народу"...
На превеликий жаль, ці несправедливі болючі відголоски того диявольського механізму відчуваємо і сьогодні. І лише згуртувавшись разом у спільній співпраці, ми зможемо виконати волю тих, хто віддав своє життя за Україну. Лише разом зможемо побудувати Велику Україну!