Сьогодні мені довелося прочитати нову «локшину» для вух довірливих співвітчизників. Виявляється, що до корупції нам потрібно викликати огиду, як до привселюдного справляння малої та великої нужди в публічних місцях. Мовляв, потрібно цьому вчити з дитинства, адже ви не справляєте нужду під дверима сусіда через невідворотність покарання чи суворість санкції? Просто це неприйнятно.
Неприйнятне стає прийнятним, якщо відсутня якісіна та здорова альтернатива. Якби у людей не було унітазу, вони б справляли нужду скрізь. У тому числі й під сусідськими дверима. Це було б нормально. Згадайте хоча б середьовіччя. Лише наявність більш цивілізованої альтернативи у вигляді унітазу подолала фекальну антисанітарію. Так і з корупцією. Щоб люди не давали хабарів, потрібно не огиду виховувати, а створювати систему, за якої хабарництво було б абсурдним та небезпечним. І тоді все зміниться.
Ні, корупція не зникне повністю. Не зважаючи на те, що унітаз винайдено, деякі люди інколи все ще «ходять» у публічних місцях. І за це їх має карати поліція. Однак погодьтеся, ми ж не тонемо в морі людських випорожнень, як сьогодні в океані корупції?
Чого тільки не вигадає влада, аби виправдати свою бездіяльність.
Твердохліб Максим
Дуже часто як мантру повторюють дурню, що проблема корупції лежить у площині моралі. І «піпл хаває». Так само, як і проблема сміття немовби теж ґрунтуться на моралних якостях громадян. Однак проза життя простіша. Реальне покарання і його неминучисть – ось те, що прибирає корупцію і все інше: сміття, дотримання правил дорожнього руху тощо.
Сергій Солодкий
Cингапурці не плюють під ноги не тому, що вони культурніші за нас, а тому, що є куди плюнути і на вулицях за плювок поліція лупасить по плечах.
Невідворотність покарання ставить у стійло 90% «піплу» на всіх континентах. Ну, а для 10% є буцигарні та шибениці з крематоріями.