Чим запам’ятався 2017 рік в Україні? Моя однозначна думка — це тривале збереження умовної політичної стабільності попри очевидне протистояння між Блоком Петра Порошенка й Народним фронтом. Адже при цьому їм вистачило розуму, аби, зберігши цю політичну конструкцію, ухвалювати вкрай важливі політичні рішення.
Ще один надважливий позитив — наша армія, яку віднедавна можна сміливо називати Збройними силами України. Три роки поспіль вони воюють із північним аґресором – Російською Федерацією. І тій війні, кажу про це з сумом, не видно кінця. Бо цей конфлікт набув відвертих ознак замороженого стану, який однаково влаштовує і вигідний, як США чи Заходу, так і Росії. Адже вони не хочуть бачити Україну розвиненою й успішною державою. Зрозуміло, що нас той заморожений стан дуже непокоїть. Бо гинуть наші хлопці, витрачаються колосальні кошти, зростає потік біженців.
Але, як кажуть, нема лиха без добра. Ненависть до аґресора об’єднала наших громадян. Нема вже того відчутного поділу між заходом і сходом України. Ми – єдині. Хоча сепаратистів ще хоч греблю гати. Але впевнений у тому, що їх буде все менше і менше. На все треба час. Згадайте, коли тільки розпочалася війна, наша армія була не просто слабкою, вона була ніякою. Пригадайте й ті зрадницькі висловлювання, що ворог за короткий час дійде до Києва. І що? Не все так сталося, як хотілося загарбникам і їхнім підспівувачам. За три роки ми змужніли, переозброїлися, звісно, завдяки допомозі від США і Заходу. Ми навчилися, здобувши кривавий досвід, воювати. Ми виплекали нашу армію. Сьогодні є кому захищати нашу рідну землю, є ті, хто дасть належну відсіч окупантам.
Наступний позитив. Президентові вдалося сконцентрувати всю владу в одних руках. Бо демократія в теперішніх українських реаліях є ні чим іншим, як смертельною зброєю нашого самознищення. Головне, щоб цей авторитарний режим, приніс користь нашому народові, а не працював на олігархів. Ми всі на це сподіваємося.
Далі. Позитив. За останні роки Україна, як гравець на політичній карті світу, стрімко падаючи все нижче й нижче, опинилася ледве не на дні забуття й нецікавості до неї. Понад те! З’явилася неприхована неповага до нас і з боку Польщі, і з боку Румунії та Угорщини, Чехії та деяких інших держав. Але, аж ось у другій половині 2017 року Президент України, беручи перед тим участь у найповажніших міжнародних форумах та зустрічах з провідними міжнародними політиками, виявив не тільки особисті високі інтелектуальні здібності, а й продемонстрував неабияку мудрість та силу, щоб не тільки підняти авторитет України, а й застерегти певні держави від вияву неповаги до України та бути делікатнішими у заявах чи відгуках щодо нашого державного поступу. Тобто, якщо цю думку обмежити одним коротким реченням, Україна почала самостійно провадити міжнародну політику, співзвучну політиці міжнародних політичних гравців.
Далі. Безвізовий режим. Це не тільки туризм. А й те, що мільйони українців, які заробляють гроші за кордоном, без особливого клопоту перетинають його, щоб приїхати в Україну, привізши зароблене.
І про негатив.
Найперша наша не просто біда, лихо чи руїна, а небезпечно осяжна перспектива — небуття. Бо корупція (обкрадання держави, хабарництво і «рєшалово») сягнула не просто неуявного беззаконня, а й страхітливої безкарності, «здобувши» Україні на світовій мапі ганебно чільне місце, на яке її підсадили оліґархи. Наші. Номінально – українські. І якщо Президентові не вдасться відсторонити великий бізнес від так званого законотворення у Верховній Раді, то нашу державу очікує громадянська війна. Адже рано чи пізно урветься терпець «виживати-існувати» під отими субсидіями та жебрацьким буттям, коли олігархи безкарно збагачуються навіть на війні. Покласти край цьому ганебищу повинен Президент, у чиїх руках уся влада. Бо сьогодні це не просто надважливе питання для нього, а й для усієї країни в цілому.
До негативних «здобутків» приплюсую й так звані реформи: пенсійну, медичну й освітянську. Вони не просто провальні, а й (уникаючи слово злочинні) нерозумні. Адже за такого низького рівня економіки, безпідставно плануючи на 2018 рік її зростання аж на три відсотки, про якісь успіхи чи самі реформи не варто й згадувати. Бо успіх і досягнення мети від тих реформ можливі за умови, що зростання економіки складе не менше десяти відсотків. Без цього – це популізм. Пуста балаканина, коли інфляція становить більше 10%. Упевнений, що наступна влада скасує ці популістські реформи.
Вкрай негативним є суттєве погіршення життєвого рівня та соціально-економічних показників під впливом обставини, що вся Україна лягла в безперспективний дрейф і повністю залежна від курсу МВФ.
І насамкінець. Безпідставно захмарні ціни на енергоресурси. Як людям жити?
Проте, якщо порівняти всі «За!» і всі «Проти!», то надія на майбутє України ще є.