«Позаполітиків» не цікавить відповідь на запитання «Куди рухається Україна і ми разом із нею як народ?». Хоча у моментах, які стосуються кар’єрного росту, особистого життя, шлюбу, виховання дітей, проведення дозвілля, вивчення іноземної мови — відповідь хочуть мати негайну і конкретну. А те, що буде з Україною у майбутньому — їм до лампочки. Через нерозуміння стратегічності цього питання, стратеги їх тільки дратують. Найбільше, на що вони спроможні — очолювати «диванні війська».
Політика завжди впливала, впливає і буде впливати на життя людей, не залежно від того чи входить вона до сфери їхніх інтересів чи діяльності. Навіть якщо людина не є активним учасником політичних процесів і не бере участі у політичному житті держави, вона все одно стає осередком впливу різних політичних партій, окремих політичних лідерів чи держави в цілому. Тому жити в суспільстві і водночас бути «політично незалежним» неможливо, а люди, які вважають себе аполітичними і живуть за принципом «я — поза політикою», «політика мене не цікавить», — жалюгідні маріонетки в маніпулятивних процесах олігархічно-політичних рук.
Панове, якщо сусід захопив вашу оселю, отруїв вашого пса, по черзі кривдить вашу дружину, матір, сестру, доньку, невже ви залишитесь осторонь, поза захистом? Навряд. Запитаєте, де тут політика? Намагання заплющити очі на події, які відбуваються з нами або навколо нас, чи ні — теж позиція. Формула «я поза захистом своє родини» рівнозначна «я поза захистом своєї країни». Це найкраща відмазка людини байдужої, яка втратила цікавість до політичних процесів країни тому, що переконалася: від мене нічого не залежить, мій голос «демократичній зажерливій машині» потрібен лише один раз на пʼять років під час виборів (та й тоді він практично нічого не вирішує).
Справді, у футболі, плаванні, музиці, кіно, навчанні немає політичного підтексту. Ці сфери, на перший погляд, дійсно, поза політикою (ну, звісно, доки політики не починають використовувати їх у своїх інтересах). «Політики тут немає!» — цим лозунгом, наприклад, полюбляють прикриватися різні діячі шоу-бізнесу під час отримання чергових нагород із кривавих агресорських рук, адже музика поза політикою. То «великі й серйозні дяді» грають у війнушки, а ми просто співаємо й політики тут немає. А громадянська позиція?! Що ж, у кожного вона своя. А хто і за кого зовсім нещодавно агітував та своїми пісеньками і хореографічно майстерним трясінням дупи зваблював електорат — то вже історія.
Принцип «моя хата з краю» — є, на жаль, принципом життя багатьох українців. Кожен дбає про свою «хату», забуваючи, що «все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Батогом бʼє переконання пересічного українця: в Україні жити погано, рівень життя низький, влада аморальна тощо. Проте ніхто нічого не робить, бо найлегше жалітися, спостерігати й нарікати, лишаючись «поза». Гірко буде, якщо байдужість зробить Україну лише «сировинним придатком» для гегемонів світової політики. Саме тоді кожен із «аполітичних», «позаполітиків» запитає у себе: «Чому я більше не хазяїн у своєму домі?».
Демократія формально зводиться про піклування лише про себе. Це шлях у нікуди! Якщо ви не хочете, аби згодом ваші діти у вас запитали про те, де ви були, коли знищували нашу країну і чи не ви це зробили власноруч, приєднуйтеся до організації «Поступ», яка знає, куди рухатися далі й має чіткий план дій, які виведуть Україну та її жителів на якісно новий рівень життя.
Політика – це все, що нас оточує
Щоб бути поза політикою, потрібно поїхати кудись у Сибір чи джунглі і жити там, за сотні кілометрів від цивілізації, самому. Однак лише доти, доки не прийдуть державні службовці та не повідомлять, що ти самовільно захопив земельну ділянку і маєш її покинути.
Олександр Черниш, член Ради ГО «Поступ»