Хто тільки (тільки не лінивий... ну а я не лінивий) не висловився з приводу виборів, що минулися. Проте, скільки людей, стільки думок.
Так сталося, що за минулий виборчий цикл я став свідком 2 циклів місцевих перегонів в столичному регіоні та одного циклу перевиборів до Верховної ради фактично на периферії. Вибори, звісно, різні, проте є дещо, що їх нерозривно поєднує.
ПО-ПЕРШЕ, це те, що і перше, і друге - це саме ВИБОРИ за умови ТАЄМНОГО голосування. Тобто вже не буде винних у тому, що вибрали не тих, якщо виявиться, що обрали не тих.
ПО-ДРУГЕ, вибори пройшли за всіма правилами олігархічної демократії. Тобто через дуже низьку явку обранці обрані не більшістю, як цього вимагають класичні правила, а МЕНШІСТЮ. Така вже у нас демократія. І це характерно для всієї країни. І для цієї «олігархічної демократії» це цілком логічно та виправдано. Але про це згодом.
ПО-ТРЕТЄ, в ході виборів лунало звинувачень у скупці голосів чи не найбільше за всі вибори, що були в історії Незалежної України. Тобто сучасна демократія в Україні набула ознак «комерційної демократії». Проте те, що це вигідно з точки зору «олігархічної демократії», це вже напевно.
Адже поспілкувавшись з великою кількістю політтехнологів, як старої генерації, так і надсучасної, почув думку, яка об’єднала усі генерації цих політдармоїдів, а саме «Вибори - це лише математика та статистика - КРАПКА!!!». Жодного слова, жодної думки про виборця/громадянина.
Тож, щодо логіки «олігархічної демократії»: чим менше виборців прийде, тим менше «СВОЇХ»(що звісно дешевше) потрібно простимулювати для досягнення бажаного результату. Чим тупіші або бідніші ці «СВОЇ», тим дешевше їх стимулювати. Доречи, за інформацією зі ЗМІ, вартість голосу на місцевих виборах була начебто більше, ніж виборах до ВРУ. Звісно, можна лише бідкатися на кшталт «Хто винен?» та «Що робити?», або «Якого?» та «До яких?», але спочатку треба з’ясувати, як треба боротися з такою «олігархічною демократією». З огляду на її статистичність, математичність та економічність вважаю лише еволюційно-економічним шляхом.
Оскільки участь в управління державою є тією цінністю, яку усі пропагують, то встановлення саме ОБОВ’ЯЗКУ саме ГРОМАДЯН щодо управління державою (делегування) зробить фінансово важким тягарем для олігархічних кланів та груп скупку необхідної кількості голосів. Крім того, можливість відкликання своєї довіри (делегування) в будь-який момент зробить скупку голосів взагалі безглуздою.
Проте, останні події, пов’язані з нашим бордом «Геть демократію!», наочно демонструють, що політичної свідомості та волі запроваджувати механізми, які зроблять з України республіку ГРОМАДЯН, наразі немає. Тож боротьба триває…