Нещодавно ми раптово в мережі побачили наступну інфу, із посиланням на високих посадовців в уряді Росії. Потім, дуже швидко ця інфа зникла. Тезово вона виглядала так:
- Російська Федерація реально підтримувала Володимира Зеленського і сподівалась на нього.
- Сьогодні повне розчарування влади РФ в Президенті Зеленському.
- Простим росіянам вже набридла Україна і їм просто пофіг, хто в Україні править і що відбувається.
- 4. Прості росіяни реально підтримують Володимира Путіна, дивлячись на Україну і українську жопу. Альтернативи ніякої, крім Путіна, нема. 5. Тепер Росія робить ставку на нового лідера України.
Що це таке? Жарт, провокація чи свідомий або несвідомий злив інформації?
Спробуємо трохи розібратись.
Зазвичай такі вкиди робляться для того, щоб потім дивитись на реакцію людей. Щоб потім орієнтуватись в побудові власної стратегії і тактики.
Чому ми звернули увагу на цю інформацію і чому приділили їй певну увагу? В першу чергу через те, що ця інфа дуже швидко зникла. Хіба мало в мережі всякого сміття і бруду? І що, весь цей бруд аналізувати та коментувати? Вважаємо, що ця інфа за своєю сутністю є логічною і розкриває певні процеси, які можуть відбуватись в Кремлі. І, відповідно, ми можемо очікувати певних дій та процесів в Україні.
Особливо це буде корисно тим, хто поки ніяк не може зрозуміти, в чому причина агресії Росії та які можуть бути перспективи врегулювання відносин України та Росії.
Головною рушійною силою Росії завжди була імперська експансія. Захват сусідніх територій та вплив на всі країни, до яких може дотягнутися Кремль. Це звичайна і нормальна політика будь-якої країни із імперськими амбіціями. Якщо поглинути Україну повністю швидко неможливо, то треба забрати все, що можна забрати (і втримати). І зробити так, щоб процес впливу Росії на Україну продовжувався, і процес поглинання продовжував йти далі. Саме цим обумовлені і анексія Криму, і створення зони нестабільності в самій Україні на сході. Тепер, коли Крим анексований і створені ЛДНР, необхідно закріпити результати, щоб рухатись далі. Під закріпленням результатів Кремль має бажати визнання Україною анексії Криму, хоча б де-факто. І створення всередині України внутрішньої території, яка буде форпостом подальшої російської експансії чи агресії. Тобто необхідно нормалізувати відносини між Україною і Росією. Потім, коли пройде час, знову продовжити процес експансії. Ця стратегія зрозуміла і нічого нового в ній нема. Це і є завдання Росії у відносинах із Україною.
Те, що Росія має зазначені бажання, то це зрозуміло. І саме на ці сподівання розраховують певні верстви України із проросійською орієнтацією. А також на це сподіваються, скоріш за все, і самі керманичи Росії.
Проте ці сподівання марні. Бо вони в собі несуть речі, які між собою несумісні. Якщо в Кремлі і насправді мають такі сподівання, то вони самі себе заганяють в глухий кут. Бо зробити мир із Росією здатна буде лише популярна українська влада. Але популярність може з’явитись лише в результаті успішних реформ, а не завдяки відеороликам чи балаканиною. Проте успішні реформи в Україні для Росії не будуть потрібні. Бо будуть нести загрозу самій російській владі. Тому Росія буде вимушена всіляко перешкоджати реформам. Але, якщо все-таки реформи вдадуться, то вони подолають ці перешкоди із ще більшими антиросійськими настроями. І мир на умовах Росії буде неможливим. Замкнене коло для Кремля. Але не для України. Для України така ситуація є шансом. Шансом на розвиток і побудову Великої України! Росія, проявивши агресію проти України, зробила фатальну помилку. Цією помилкою ми маємо скористатись. Ми маємо прибрати олігархію, провести першочергові реформи і почати вибудовувати державу нового типу – Громадянську республіку!
В процесі обговорення цього матеріалу було отримано таке запитання:
«В мене виникло питання з приводу: «Бо зробити мир із Росією здатна буде лише популярна українська влада...» А чи не розраховують вони на інший сценарій? Можливо вони зацікавлені в подальшому продовженні бардаку в Україні і надії на те, що громадяни втомляться від слабкої влади і зажадають сильної руки Росії?»
Так, дійсно, ефект бажання «сильної руки» після періоду бардаку виникає майже завжди. Саме це, наприклад, було головним чинником приходу до влади більшовиків. Бо хаос в країні після лютневої революції 1917 року всім набрид. А більшовики якраз і були тими, хто мав «залізну волю і залізні руки». Тому народ і почав їх підтримувати. Все вірно, розраховувати на «сильну руку» можна, але тільки на власну «сильну руку». Той же досвід історії показує, що якщо цю «сильну руку» демонструє загарбник, то чомусь народ, серед якого цей загарбник наводить порядок, все одно вважає цього загарбника загарбником. А ніяк не визволителем. В кращому випадку вважають визволителем, але в разі дуже швидкого відходу «визволителя» з території, що її визволяв. Тому розраховувати можна на «сильну руку» власного, українського виконання. І якщо таке трапиться, то така влада, якщо вона сильна, сама в першу чергу не буде хотіти ніякої підлеглості до іноземної держави. Навіщо від когось залежати, якщо ти сам можеш керувати і народ тебе підтримує? Тому варіант «сильної руки» дійсно, може бути, але точно не російської «сильної руки», і, навіть, не російських колаборантів.