В Основному законі Україні міститься XV розділів, які по суті визначають уклад держави, гарантії, права, свободи і обов’язки громадян до держави, і держави до своїх громадян, іноземців і осіб без громадянства, а також повноваження законодавчої і виконавчої влади, Президента, судів і прокуратури, а також розподілені гілки влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Нормативно-правові акти і рішення гілок влади не можуть суперечити Основному Закону України, і по своїй правовій природі повинні ототожнювати загальнолюдські принципи життя які склалися у суспільстві, захищати гарантії, права, свободи і обов’язки громадян, які є в Основному законі.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції), у той же час «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» (ст. 9 Конституції).
За таким визначенням, Основний закон доповнюється міжнародними договорами, у разі їх ратифікації уповноваженим органом законодавчої влади, а тому міжнародний договір з моменту його затвердження набирає юридичну силу та становить частину національного законодавства.
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що Конституція, як Основний Закон країни, може бути змінена або доповнена без згоди на те громадян своєї країни, оскільки прямого волевиявлення громадяни не несуть під час укладання та ратифікації міжнародних договорів, здебільшого навіть не знають про такі угоди, як і невідомо громадянам про левову частину рішень Європейського Суду з прав людини, які по своїй суті можуть змінити або суттєво доповнити судову практику, судової гілки влади.
Повноваження Президента, органів державної влади, судів, прокуратури, визначені у спеціальних законах і підзаконних нормативно-правових актах, які регулюють усю приватну і публічну сфери суспільних відносин, а тому в Конституції буде достатнього внести посилання на ці Закони, а не переписувати норми Конституції в норми спеціальних законів.
Гарантії, права, свободи і обов’язки громадян, їх безпека і життя є основним завданням держави, усе інше похідне від цього, а тому похідне повинно бути винесено в спеціальні закони, а Конституція має бути доповнена нормами які ототожнюють життя громадян, як єдиного джерела влади (ст. 5 Конституції).
Конституція повинна виконуватися, а не нести лише декларативний характер, адже від кількості статей не збільшується обов’язок держави і захист гарантій громадянина.
Громадянин України — найбільша цінність країни, усе інше надбудова.