“Якщо влада протягом шести місяців
не ліквідує корупцію, то вона (влада) або не хоче
цього робити, або не є владою”
(с) Доктрина “Громадянська Республіка”.
Якщо розбудити українців уночі і запитати про головну проблему України, - переважна більшість назве корупцію. А на запитання щодо методів боротьби — скоріш за все почуємо про розстріли, посадки, конфіскацію, публічні повішання на площі та обтягування крісел чиновників шкірою їх корумпованих попередників. Все це надзвичайно весело! Але, як показує практика Китаю, не дуже ефективно.
І його 77-ме місце в рейтингу найбільш корумпованих країн світу яскравий тому приклад. Навіть, якщо чиновника посадити в кабінеті серед забальзамованих шматків його закатованих та розчленованих попередників-корупціонерів, нічого принципово не зміниться. Кожна людина сподівається на так зване “авось” та на те, що він самий розумний. Така природа людини, її побороти неможливо. Але, якщо щось неможливо побороти, то ніщо нам не заважає скористатися цим собі на користь.
Один з базових інстинктів людини — інстинкт самозбереження. Людей, в яких він найбільш загострений, зазвичай, називають параноїками. Такими потрібно зробити наших державних службовців. Так звані “рєшали” мають думати так само. Будь-яка людина, яка пропонує вирішити те чи інше питання (і не важливо, може вона це зробити чи ні), повинна розуміти, що ходить “під суворою статтею”. А особа, яка пропонує або дає хабар, - є підставною. Зробити це дуже просто. Потрібно зробити чотири елементарні речі:
- Викинути з Кримінального кодексу статтю, яка передбачає кримінальну відповідальність за пропозицію або дачу (або провокацію дачі) хабара;
- Викинути із законодавства статті про отримання дозволів/узгоджень на проведення операції з провокації хабара;
- Дозволити здійснювати провокації хабара та збирати докази хабарництва всім бажаючим;
- Визнати на законодавчому рівні, що будь-яке відео та аудіозапис, на якому зафіксована корупція, є доказом у кримінальній справі. Незалежно від того, ким і як воно отримане. Такий доказ може бути подано, в тому числі, і анонімно.
Після таких простих реформ купа журналістів та активістів відразу кинеться робити свої розслідування. Особливо, якщо їм запропонувати винагороду за надання доказів корупції. Чиновник стане параноїком. “Рєшали” також. Щоб зберегти свої посади і свободу, їм доведеться поводити себе так, ніби кожен їх “клієнт” - це провокатор. За таких умов, корупція, якщо і не зникне повністю, то зменшиться на стільки, що стане майже непомітною.
Тому, якщо хтось каже, що корупція — це українська ментальність, — киньте в нього шматком арматури. Бо, скоріш за все, ця людина годується від корупційного корита.