При спілкуванні доводиться часто стикатися з тим, що багато людей досить поверхово знають про сутність лібералізму, про те, як він працює в суспільних відносинах держав з різними формами правління і різним політичним, і культурним рівнем розвитку їх населення. Якщо говорити про фахівців, то одні з них лібералізм вважають ідеологією, яка стверджує пріоритет індивідуальної свободи по відношенню до існуючого суспільства, з його традиціями. Другі - якоїсь політичною системою, в якій реалізується принцип обмеженого втручання держави в суспільні відносини. Треті - роблять акцент на економічній концепції лібералізму, що ґрунтується на принципі вихідної формальної рівності можливостей усіх індивідів.
Аби не заглиблюватися в науковий аналіз різних трактувань лібералізму, зупинимося на більш конкретному його визначенні. Отже. Лібералізм (від лат. Liberalis - вільне володіння). Тобто лібералізм в першу чергу проголошує свободу.
На перший погляд це визначення, яке побудовано на загальнолюдських цінностях, здається найбільш справедливим, але, на жаль, має безліч «підводних каменів» і далеко не завжди, і не для всіх може бути реалізоване. Для здійснення проголошеного, необхідні певні справедливі умови. Хто їх створює? Безумовно, для будь-якого суспільства умови створює держава. Тоді запитаємо себе - як йдуть справи з умовами для свободи, наприклад, в державах з демократичною формою правління?
В державах з демократичною формою правління всім громадянам дана можливість брати участь у виборах влади, що означає свободу волевиявлення кожним повнолітнім членом суспільства. Однак, при існуючій системі виборів свобода волевиявлення спочатку побічно - шляхом таємного голосування, потім прямо - за результатами виборів втрачає свою справжню значимість. Побічно тому, що анонімність виборів нівелює відповідальність, без якої свобода не може бути повноцінною. А прямо - тому, що відсутність відповідальності у виборців дозволяє вибирати безвідповідальну владу, яка в термін правління, більш працює на свої власні інтереси чим в інтересах державних. Правда варто зауважити, що масштаби безвідповідальності влади в розвинених державах менші, ніж в державах, що розвиваються. Але суть від цього все одно не змінюється.
У самій владі, інша ситуація з умовами. Очевидно, що демократична система правління так побудована, що у людей, які отримали владу набагато більше свободи, ніж у звичайних громадян. І ця свобода, в основному спрямована на збагачення. Причому збагачення може відбуватися досить легально. Але не будемо в цій статті обговорювати його всякі, різні легальні схеми. Тому народ лише може констатувати найголовніший факт, що лібералізм взагалі-то його і не стосується, на відміну від обраної собі влади. І цей факт особливо відчувається народом України.
Таким чином, можна зробити висновок. При демократичній системі правління лібералізм працює не на народ, а на владу. Тому проголошена ним свобода не має якісної реалізації, несучої справедливість. Виникає справедливе питання, а чи є рішення цієї закоренілої проблеми у суспільстві. Так, звісно є рішення, яке вже існує та набирає свою міць. Це нова система правління державою «Громадянська республіка», яка остаточно передасть свободу громадянам. І це буде справедливо.