Спілкуючись з людьми та пропагуючи побудову Великої України, громадянський обов’язок тощо, ми іноді чуємо таке: це все звичайно добре звучить, але перш ніж мені розказувати про мій громадянський обов’язок, я би хотів почути про зобов’язання держави перед громадянином!
Дійсно таке питання періодично виникає у людей. Вони постійно заклопотані вирішенням своїх життєвим проблем: заробити грошей, щоб нагодувати сім’ю, сплатити за житло, одяг, навчання, відпочинок тощо. І коли ми пропонуємо людині разом змінювати країну, то чуємо у відповідь, що немає часу, я сплачую податки і цього досить, політика брудна справа, а тому людина поза політикою і багато ще усіляких відмазок. Але ж ми розуміємо, що за усіма такими відповідями криється просте і банальне корисливе питання: а що я за це отримаю, а коли я отримаю, а чого я буду витрачати свій час на державу, якщо вона мені нічого не дала, бо я сам усе собі заробив тощо. Тобто людина розглядає громадянський обов’язок, як звичайну схему : ти (держава) мені, а потім вже я (громадянський обов’язок) тобі. Чи справедливо це? Чи коректно розглядати дане питання через таку призму взаємовідносин?
Я не буду казати якихось пафосних слів та агітувати Вас, що Ви повинні і все. Пропоную розглянути життя звичайної людини і розібратися, що першочергове: обов’язок чи отримання якихось бонусів.
Дитина змалку починає стикатися з обов’язками, такими як: їсти, сходити до туалету, мити руки, чистити зуби, це не можна робити чи ходити... Потім треба ходити до школи, вчитися, допомагати батькам і багато ще чого. Потім треба отримати освіту, потім йти на роботу, а потім все своє життя чоловік має зобов’язання утримувати свою родину та виховувати дітей, а ще й піклуватися про своїх стареньких батьків. Звісно це не стосується покидьків і усілякого непотребу в людській оболонці, яким нічого не потрібно, і вони опікуються тільки собою. Хоча і в цьому випадку вони спочатку повинні напружитися, щоб щось отримати, навіть, якщо мова йде про банальну пляшку горілку або сигарети. Тобто все наше життя супроводжує обов’язок щось робити і, навіть, якщо людина щось робить, це не завжди дає бажаний результат, або не зразу.
Про усе це кожний знає і це в нього не викликає здивування. Зрозуміло, що багато чого в житті людині не подобається робити, але вона це робить, адже так влаштований світ!
І тому дивно виглядає, коли доросла людина задає питання: а що мені винна держава? Бо вона ж тобі «нічого не дала», ти сам усього добився. А поряд в голову тобі вкладають, що політика - то бруд, не треба лізти в справи державні, є кому розібратися, плати податки, поважай закон. А ще для того, щоб виправдати безлад в країні, розказують нам, що починати треба з тебе. Виявляється, у тому, що Україна котиться у прірву, винні громадяни, а не влада, яка не робить реформи та опікується виключно своїми бізнес інтересами!
Начебто, усім зрозуміло, що якщо ти добре вчишся, то отримуєш знання, якщо ти добре виконуєш свою роботу, то заробиш грошей. Чи усім зрозуміло, що якщо ти приділяєш час і займаєшся вихованням своєї дитини, то вона виросте пристойною людиною.
Так само і з громадянським обов’язком. Якщо ти приділяєш свій час своїй державі, то і вона обов’язково тобі з лихвою віддяче.
Велика Україна сама себе не збудує. Процвітаюча, безпечна та комфортна для життя Україна стане тільки тоді, коли громадянський обов’язок буде так само значущим для кожного з нас, як турбота про себе і свою сім’ю чи батьків.
Громадянський обов’язок в дії - це побудова Великої України!
Післямова
Взагалі цей матеріал не потрібен. Бо в ньому викладені звичайні і зрозумілі речі. Для нормальних, відповідальних громадян. Громадянину, з великої літери, такі статті читати не потрібно. Він і сам все це розуміє. А от мудакам, під назвою «соціальний дрон», цей матеріал треба витатуювати на його лобі зворотнім шрифтом. Щоб міг в дзеркалі це читати кожен день. Проте і це не потрібно, бо мудаки, як показує наш практичний досвід, залишаються все одно мудаками - соціальними дронами. Які варті лише для того, щоб об них витирати ноги.