Слово «олігархія» має давньогрецьке коріння і в перекладі означає «владу небагатьох». Про олігархів писали ще Платон та Арістотель. За Платоном: «олігархія є владою небагатьох, що спирається на «майновий ценз» - багатство. Багатії накопичують дедалі більше «золота у коморах», і, «перш за все, вишукують, на що його витратити, а для цього перетлумачують закони, мало рахуючись з ними». У такій державі «ледве не всі бідні, крім правителів». Отже, бачимо, що в нашій країні класична олігархія.

Як взагалі таке класове явище з’явилось в Україні? І хто вони – українські олігархи? Вікіпедія дає таке пояснення явища саме «українських олігархів» - група осіб, що набула статків чи збагачується завдяки контролю влади в цілому або її гілок, непотизму, корупції та іншими нелегальними шляхами, яка з’явилася на економічній і політичній арені України після здобуття нею незалежності в 1991 році. Особи, які стали надбагатими не шляхом економічної діяльності, створення матеріальних цінностей чи росту промисловості, а через розграбування вже створеного іншими людьми національного багатства. Звідки ж з’явились ці особи, і звідки в них була така можливість для розкрадання національного багатства? Це високопоставлені члени Комуністичної партії, міністри, замміністри, директора великих підприємств та їх діти або найближчі родичі. Саме ці люди мали найбільше фінансів і можливостей, були найближче до «кормушки» під час приватизації. Отже, можна зробити висновок, що економічна міць олігархів базується на їх традиційних радянських політичних зв’язках, наближеності до правлячих кіл, часто, належачи до них, можливості забезпечувати собі на рівні прийняття державних рішень особливо сприятливі умови для ведення бізнесу. Вони можуть конвертувати свій фінансово-економічний капітал в політичний, а останній в свою чергу — ще в більші матеріальні ресурси. Отже, по суті, олігархічна система - це поєднання бізнесу і влади.

А чи існує таке явище, як олігархія, в розвинених європейських країнах, в США? Так! Безумовно! Олігархія існую в кожній країні, де є демократична система влади, демократичні вибори. Адже головна формула, зявдяки якій олігархи приходять і тримаються у владі, використовують її на свою користь: «гроші – вибори - прихід до влади - отримання грошей з прибутком». Чи, може, хтось вважає, що в передвиборчу кампанію Дональда Трампа вкладено 500 млн. доларів просто так, без наміру повернути вкладені кошти через лобіювання інтересів тих чи інших бізнес-структур? І такі величезні суми фігурують в будь-якій передвиборчій компанії. А, враховуючи, що Трамп має великий бізнес, пов’язаний з нерухомістю, і при цьому він був на посту президента, він – типовий приклад олігарха. Доречи, те ж саме можна сказати про Порошенка. Так само в кожній країні Європи з демократичною системою бізнес активно впливає на політику. 

Але виникає логічне запитання: в Європі, Канаді, США рівень життя громадян значно вищий, ніж в Україні та інших пост-радянських країнах. Невже олігархи європейських та інших розвинених країн зацікавлені у високому економічному, культурному, соціальному рівні життя населення? І так, і ні. Єдина мета, ціль олігархії - зміцнення свого бізнесу і отримання великого прибутку. Просто іноді інтереси олігархів збігаються з інтересами держави. Просто в Європі, США, інших розвинених країнах вести бізнес комфортно, прогнозовано, і там також існують схеми мінімізації сплачуваних податків. І щоб така ситуація залишалась і надалі, необхідно, щоб рівень життя населення був високим. Українська ж олігархія формувалась у період переходу від ранньо-феодального радянського ладу до більш розвиненого феодалізму з політично-обмеженими елементами ринкової економіки. Українські олігархи формували свої статки не шляхом побудови нових підприємств, модернізації виробництв, залучення інвестицій, створення нових робочих місць, нового, новітнього, конкурентного продукту, а шляхом доведення радянських підприємств до банкрутства і скуповування їх за безцінь на закритих торгах під час приватизації. Українські олігархи не пов’язують своє майбутнє життя, життя своїх дітей з Україною. 

То чи можемо ми перетворити олігархів з ворогів України на партнерів? За деяких умов – так. Перше – зміна системи влади з демократичної, при якій діє формула «гроші – вибори – прихід до влади – отримання грошей з прибутком» на Громадянську республіку, де вибори замінюються делегуванням, кожен громадянин зобов’язаний приймати участь у політичному житті країни, має на це право і несе відповідальність за всі свої дії і бездіяльність. Друге – захистити бізнес від свавілля контролюючих органів шляхом їх мінімізації, частково, ліквідації. Але, залишити ефективний кон-

троль для великого бізнесу. Таким чином ми зведемо до мінімуму поєднання бізнесу і влади. Третє - побудову Великої України, яку хочеться розвивати, інвестувати в її економіку, розбудовувати, а не виводити капітал в офшори. Але, як побудувати Велику Україну, які для цього необхідні кроки, які необхідно провести першочергові реформи? Відповіді на ці запитання можна знайти в Доктрині Громадянської організації «Поступ».

Коментарі до статті

Твердохліб Максим, Голова Ради ГО «Поступ»

У цій статті є певні неточності. По-перше, з статті виходить, що олігархія це тоді, коли бізнес має великий вплив на політику. Але це не так. Великий бізнес завжди і всюди має вплив на політику. Але при цьому не є олігархією. Олігархія - це поєднання бізнесу і влади. А не вплив бізнесу на владу. Це принципова річ. Бо боротися із впливом - це не те саме, що боротися із олігархією. Для боротьби із олігархією потрібно відокремити бізнес від влади. Для цього потрібно змінити систему влади. А для зменшення впливу бізнесу на владу треба певні обмежуючі інструменти для бізнесу і збільшення сили самої влади.

Друге. В статті написано, що західні олігархи більш цивілізованіші, ніж наші, то і більше турбуються про країну. Це абсолютно не так. Олігархія, тобто бізнес у владі, завжди діє однаково в будь-яких країна. Вони завжди діють виключно з власних інтересів, а не держави. Просто іноді ці власні інтереси збігаються із інтересами держави, а іноді ні. Саме в цьому причина різного рівня розвитку країни із олігархічними правліннями.

Михайло Крячек, член ГО «Поступ»

Тоді таке питання: Порошенко і Новинський - олігархи, бо мають бізнес і є депутатами одночасно. Коломойський і Ахмєтов не займають ніяких посад у владі, але мають прямий вплив на депутатів, міністрів і Президента. Але вони не олігархи?

Твердохліб Максим

Так, все вірно. Коломойський і Ахмєтов НЕ Є ОЛІГАРХАМИ! Бо не займають ніяких державних постів. Але є членами олігархічних кланів. Бо у них двох є бізнес партнери, які є нардепами. Дуже часто плутають олігархів із впливовими людьми. Наприклад, депутат сільради, який ледь живе за рахунок свого булочного ларька в селі є олігархом, бо є одночасно і бізнесменом, і має державну посаду. Так - олігарх, який ледь жевріє. Але олігарх з точки зору політології.

Чому це має значення? Тому що якщо бізнесмен не є особисто державним службовцем, то має через когось свої питання вирішувати. І тут вже питання буде не по його впливовості, а по слабкості державної влади, яка прогинається під впливом бізнесмена. Але якщо бізнесмен одночасно має державну посаду, наприклад, теперішній мер Одеси, то йому не потрібні посередники. Більше того, вони можуть мати крім впливу як бізнесмен, ще й як посадові особи, які можуть напряму посаду використовувати задля своїх інтересів і змушувати інших службовців щось робити.

Цей момент, що Коломойський - не олігарх та Ахмєтов - не олігарх, багато кого вводить в ступор. Бо ж всі звикли їх всіх називати олігархами. Тут Ахмєтом правильно сказав, що він - не олігарх, він - інвестор. Те, що люди плавають в термінах, вигідно для влади. Бо під виглядом «боротьби із олігархією» проводять закони по політичній боротьбі, як це зараз робиться. Але з точки зору політології - ні, вони не олігархи. Впливові особи, ДУЖЕ впливові особи, але не олігархи.

Крячек Михайло  

То виходить, що якщо я володію заводами, пароходами і йду в президенти, то я олігарх. А якщо мій кум, що не має жодного бізнесу, іде в президенти і захищає та лобіює мій бізнес, тобто, робить все те, що робив би я для себе на цій посаді, то я не олігарх, я просто ДУЖЕ впливовий бізнесмен?

Твердохліб Максим

Ні, трохи не так. Володіти заводами і пароходами і займатись бізнесом - це різні речі. Людина може, наприклад, отримати в спадок все це. Але бізнесом не займається. Можна чітко встановити, займається бізнесом людина чи ні. І далі, «йду в Президенти» і є бізнесмен - це ще не олігарх. От коли став Президентом, тоді - так, став олігархом. І головне - бути олігархом не є злочином. І при Громадянській Республіці можуть бути олігархи. Якщо люди делегують повноваження якомусь бізнесменові, то він автоматично стає олігархом. Але і це не все. Бізнесмен в Громадянській республіці може і сам себе делегувати, і мати лише одне повноваження. В такому випадку він стане олігархом із одним повноваженням. Але питання: що він із одним повноваженням зможе зробити?

Прошу звернути увагу, ми ніколи не виступали проти олігархів! НІКОЛИ! Ми виступали проти олігархічної системи і виступаємо проти неї. Проблема в тому, що при цій системі до влади приходить бізнес, бо для цього потрібні гроші. Ось для нівелювання цієї системи і пропонується Громадянська республіка, при якій гроші втрачають основний фактор приходу до влади. І, відповідно, олігархія втрачає базу свого панування. Так само, як сто років тому втратила базу свого панування аристократія, яка приходила до влади завдяки родовому походженню (монархія і придворні).

Так, все вірно, в твоєму прикладі із кумом він не є олігархом і ти не є олігархом. І те, що ти дуже впливовий бізнесмен, тебе не робить олігархом. Навіть, якщо твій кум і є твій особистий клон. Він, в такому випадку робить на свою користь, а не на користь свого бізнесу, бо бізнесу власного нема. А от своя користь тут вже по-різному може бути. Або він від тебе гроші отримує за лобіювання твоїх інтересів, або сам краде гроші, в разі, якщо йому це вигідно. Причому може красти і на шкоду тобі, якщо це йому буде більш вигідніше. Але може й робити на користь державі, якщо йому це буде більш вигідніше, наприклад, хоче визнання та поваги. А може і співпадати користь державі і допомога кумові. Проблема не в тому, що буде робити кум. А в тому, що такого кума громадяни зможуть замінити лише раз на п’ять років. Але замість нього прийде аналогічний, в виборчу кампанію якого хтось вклав гроші. І тоді знову треба чекати п’ять років. А потім знову буде хтось від бізнесу, бо працює формула: гроші - вибори - прихід до влади - повернення грошей із прибутком.