До 2014 року я був абсолютно впевнений в повній даремності утримувати власні національні збройні сили. Ну здавалося б: хто на нас нападе? Як взагалі можливо напасти в XXI столітті на іншу країну? Ми ж ніколи не готувались до війни, ми ніколи нікому не становили загрози.
Народне прислів'я про те, що народ, який не бажає годувати свою армію, буде годувати чужу, ледь не став реальністю в Україні після захоплення Криму і початку бойових дій на Сході. Саме необхідність ведення бойових дій призвело до того, що нам прийшлось побудувати власні Збройні сили, які здатні відбивати зовнішні загрози нашого суспільства.
І ці бойові дії, ця загроза втратити власні території, показали – до агресії слід готуватися постійно. Історична мудрість наголошує: “Хочеш жити в мирі — готуйся до війни”. Якщо ми завжди будемо до неї готові, то її ніколи не буде.
Але, наразі війна йде. І ця війна - це наш іспит на державність. Тому що в 2014 році, коли Росія захоплювала Крим і розпочала гібридну війну на Сході, захищати нам свою державу було нічим і ніким.
У лютому 2016 року було оприлюднено стенограму з засідання РНБО від 28 лютого 2014 року. У доповіді в.о. міністра оборони Ігоря Тенюха зазначалося, що Україна могла зібрати всього 5 тисяч боєздатних військових, при цьому на Київському, Харківському і Донецькому напрямках Росія вже сконцентрувала 38 тисяч осіб, 761 одиницю танків, 2200 броньованих машин, 720 артилерійських систем залпового вогню, до 40 ударних вертольотів і 90 вертольотів бойового забезпечення, 90 літаків штурмової авіації. В акваторії Чорного моря на бойове чергування вийшло 80 військових кораблів РФ.
Так Україна зрозуміла, що без армії допомоги чекати немає звідки. Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який був підписаний 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України, і який містив пункти, що надають гарантії суверенітету та безпеки Україні, так і залишився простим папірцем, – ніхто не знав, що робити, якщо гарантію суверенітету порушить підписант цього Меморандуму.
Перші мирні перемовини щодо конфлікту на Донбасі відбулися 17 квітня 2014 року у Женеві між главами МЗС України, Росії, держсекретарем США і керівником дипломатії ЄС. Вони завершились ухваленням Женевської заяви, яка у майбутньому виконана не була.
23 червня 2014 року відбулися мирні перемовини "контактної групи" у Донецьку, на яких Україну представляв другий президент України Леонід Кучма. РФ представляв посол Росії в Україні Михайло Зурабов. До переговорів залучили представника чинного голови ОБСЄ Хайді Тальявіні. Сепаратистів представляли актуальні на той час керівники самопроголошених республік. Очікуваного результату перемовини не дали.
26 серпня 2014 року у Мінську зустрілися Петро Порошенко, Володимир Путін і міжнародні представники. Одразу після зустрічі Путіна і Порошенка в Мінську зібралася контактна група. Результатом стало підписання 5 вересня у Мінську протоколу про припинення вогню і перемир'я.
19 вересня 2014 року сторони погодили додатковий протокол про лінію розмежування між українськими силами та проросійськими бойовиками. Вони домовилися відвести важке озброєння від лінії розмежування та не застосовувати авіацію. Росія мала закрити кордон для перетину бойовиків та техніки.
Але і ці домовленості наразі не виконуються. Вогонь не припинений, втрачені території Україна досі не повернула, майже кожного дня маємо втрати особового складу. Місія ОБСЄ продовжує фіксувати заїзд з Росії до України невстановлених вантажів та людей у камуфляжній формі.
Станом на кінець 2017 року, за даними Генерального штабу Збройних сил України, з початку проведення Антитерористичної операції бойові втрати склали 10’710 військовослужбовців Збройних сил України, з них безповоротні — 2’333 (загиблі), санітарні — 8’377 (поранені та травмовані внаслідок бойових дій).
За даними Міністерства оборони України, бойові втрати становили 2’652 військовослужбовців з усіх силових відомств України (ЗСУ, НГУ, МВС, СБУ, прикордонників, тощо), а ще 9’578 військовослужбовців дістали поранення.
За даними головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, небойові втрати (втрати, яких зазнали не під час бою чи провокацій ворога) усіх силових структур України за час конфлікту на всій території України склали 10’103 людини, з них 2’150 — безповоротні (загиблі). Безпосередньо у зоні бойових дій на Донбасі небойові втрати склали 3’699 осіб, з яких 935 — безповоротні.
Всі «папери», які підписала Україна, починаючи з 1994 року: Меморандум про гарантії безпеки, Женевська заява, мирні перемовини "контактної групи", Мінський протокол про припинення вогню і перемир'я, нічого особливого Україні не принесли.
Але саме протистояння на Сході України дає свої плоди, тому що основні досягнення в розбудові Збройних сил України відбулися саме за період цього військового конфлікту.
Лише після початку збройного протистояння на Сході держави з’явилися боєздатні підрозділи, почалося вдосконалення матеріально-технічного забезпечення, прискорився перехід на контрактну основу. Проте, військові експерти зауважують, що реформування української армії далеке від завершення. За їхніми словами, Збройні сили України залишаються структурованими за радянським зразком: алгоритми ухвалення рішень, стратегічне командування та координація поки мало змінилися.
За Доктриною ГО «Поступ» головне в реформі армії – це Мілітаризоване суспільство. Військова підготовка повинна проводитися завжди і всі в ній мають брати участь незалежно від соціального статусу чи посади. Президент, Прем'єр-міністр, Голова Верховної Ради та інші — теж не виняток. Усі вони мають проходити навчання разом зі звичайними Громадянами. Справа захисту Вітчизни — це справа ВСІХ Громадян. Ті, хто з різних причин не можуть тримати зброю в руках, теж повинні бути захисниками. Адже будь-яка перемога здобувається не на фронті, а в тилу. Мілітаризоване суспільство неможливо перемогти. Мілітаризація суспільства і є головним вектором реформи армії. Це вимушений захід, який обумовлений агресивними діями нашого сусіда Російської Федерації.
Ми маємо відновити традицію, де кожен Громадянин — захисник. Проти такої України жоден ворог не матиме шансів на перемогу.