Цікаве питання - чи можна робити щось, до кінця не погодившись з кінцевим результатом роботи? Чи можна докладати зусиль, особливо на громадських засадах, і не бути впевненим у правильності шляху? Чи можна змінювати сталий стан речей, не будучи переконаним, що ти змінюєш його на краще?
На всі ці питання є одна лаконічна відповідь – ні! Але й вона потребує пояснення. Отже, уявімо ситуацію звичайної середньостатистичної громадянської діяльності. Ви абсолютно безоплатно виконуєте певну просту, часто неприємну роботу. Звісно, такий вид діяльності не може конкурувати з вашими професійними заняттями, які по факту вас годують, одягають та розважають. Але чим глибше ви занурюєтеся у так зване «волонтерство», то більше часу воно у вас забирає. І рано чи пізно доводиться чимось жертвувати. Або кар’єрою, або дозвіллям, або громадською діяльністю. Цілком звичайне хобі стає справжнім пожирачем часу. І ось тут настає той момент, коли доводиться ставити собі одне дуже неприємне питання – «а навіщо я це все роблю?». Чи дійсно ваша робота переслідує таку важливу мету, щоб заради неї можна було б терпіти такий дискомфорт? Відповідь «ні» означає, що ваш шлях, як громадського діяча і сумлінного громадянина призупиняється, а то й повністю завершується. Відповідь «так» означає, що ви на правильному шляху, і, зрештою, досягнете своєї мети, якою б вона не була. Проблема тільки в тому, що ствердну відповідь може дати тільки та людина, що досконально знає і повністю зрозуміла що вона робить, який має бути кінцевий результат і як саме до нього рухатись. Тільки тоді можливе усвідомлення, що цей шлях правильний і вартий тих жертв, яких він вимагає.
Отже, не варто починати будь-яку громадську діяльність не будучи впевненим у трьох речах. Що ви знаєте, що саме ви робите, розумієте весь процес від початку до кінця та ідеологічно сприймаєте його як єдиний правильний шлях для досягнення єдиної важливої для вас мети.