Нам часто кажуть, що ми будуємо ту ж саму демократію, тільки трохи іншу. І щоб остаточно поставити всі крапки над «і», ми вирішили порівняти державницькі норми Конституції України та положення Громадянської республіки. Пропонуємо вашій увазі частину першу нашої роботи.

Підкресленим виділено ті частини статей, які суперечать Громадянській республіці.

№ розділу, статті Конституція України Громадянська республіка
Ст. 5 Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право зміни конституційного ладу в країні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу. Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є Громадяни. Громадяни здійснюють владу через систему Громадянських рад різних рівнів. Право змінювати конституційний лад в країні належить виключно Громадянам.
Ст. 6 Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Питання в процесі дискусії. Повернутися після того, як пройдемо решту пунктів.
Ст. 38 Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах. Управління всіма державними справами здійснюється громадянами особисто, або через делегата.
Ст. 69 Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Громадянське волевиявлення здійснюється через делегування та референдум.
Розділ IV
Ст. 75 Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Громадянська Рада.
Ст. 76 Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Верховна Громадянська Рада формується на основі загального, рівного, відкритого делегування та не обмежується за кількісним складом та строком повноважень.
Ст. 80 Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
Делегати несуть відповідальність за порушення Закону на загальних підставах.
Делегати несуть Громадянську відповідальність. Громадянська відповідальність полягає у збільшенні або зменшенні кількості делегованих повноважень в залежності від результативності дій делегата.
Ст. 85 До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора; висловлення недовіри Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення на посади третини складу Конституційного Суду України;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї. Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання

До повноважень Верховної Громадянської ради належать абсолютно всі питання управління державою.

Верховна Громадянська Рада може створювати будь-які органи державної влади та органи місцевого самоврядування, та делегувати їм будь-які свої повноваження.

Вся відповідальність за діяльність державних органів лежить на Верховній Громадянській Раді.

Вся відповідальність за виконання делегованих повноважень органами місцевого самоврядування, лежить на делегатах відповідних органів місцевого самоврядування.

Ст. 102-103 Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Посада президента України не є обов’язковою та може бути створена у разі необхідності. Повноваження Президента в цьому разі також визначаються Верховною Громадянською Радою.
Ст. 106 Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конститу- ційного Суду України щодо їх конституційності;

16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

27) здійснює помилування;

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Ця стаття відсутня.
Ст. 113 Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Без змін
Ст. 114 До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Прем’єр-міністра України призначає Верховна Громадянська Рада.

Склад Кабінету Міністрів України ви- значає Прем’єр-міністр України.

Ст. 119 Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації ство- рюються там, де з певних причин не створений або ліквідований орган місцевого самоврядування.
Ст. 124 Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.

Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будьяке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Принцип справедливості суду може бути забезпечений в тому числі через суд присяжних.

Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Ст. 128

Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Голову Верховного Суду обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду в порядку, встановленому законом.

Увесь суддівський корпус повністю формується Верховною Громадянською Радою.

Ст. 131

В Україні діє Вища рада правосуддя….

Порядок обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя визначається законом.

Нагляд за діяльністю суддів може здійснювати відповідний комітет Верховної Громадянської Ради або інший орган, створений Верховною Громадянською Радою.

Ст. 131-1

В Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Ст. 140

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. …

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. …

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, за принципами Громадянської Республіки.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні Громадянські ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських Громадянських рад.

Ст. 141

До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п’ять років.

До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять делегати, повноваження яким делегуються громадянами відповідних сіл, селищ, районів та областей.

Строк повноважень відповідних сільських, селищних, районних, обласних рад необмежений.

Припинення повноважень відповідних сільських, селищних, міських, районних, обласних рад не передбачається.

(новая редакция)

1. Основные функции и задачи Исполкома

ГЛАВНАЯ ЗАДАЧА создание и поддержка организационных основ для ИСПОЛКОМА: выполнения общественной организацией «Поступ» программных задач.

Выработка общих согласованных рекомендаций для принятия решений руководящими органами ОО «Поступ».

Обеспечение и контроль выполнения решений руководящих органов ОО «Поступ».

Координация работы и обеспечение взаимодействия всех структур организации (центров, служб, отделов, региональных отделений, представительств и т.д.) для своевременного достижения поставленных целей и выполнения задач.

Организация проведения разъяснительной и агитационной работы по всем вопросам деятельности организации.

2. Формирование Исполкома

Исполком формируется Советом ОО «Поступ» по представлению члена Совета либо большинством от общего состава членов Исполкома из состава членов организации на основании личных заявлений на имя Совета организации.

Членом Исполкома может быть член организации, который состоит в ней не менее 6 месяцев, прошедший кандидатский срок (кандидатский срок устанавливается индивидуально Исполкомом организации), а также соответствует таким требованиям:

  • наличие мотивации (желания) и возможности работать в составе Исполкома;
  • активная жизненная и гражданская позиция;
  • соблюдение требований всех нормативных документов организации, отсутствие задолженностей и своевременность уплаты членских взносов;
  • участие в деятельности организации и ее мероприятиях;
  • понимание и выполнение задач общественной организации «Поступ» и Исполкома;

Совет может расформировать Исполком либо исключить из его состава отдельных его членов.

Член Исполкома может добровольно выйти из его состава, подав соответствующее заявление в Совет ОО «Поступ». Решение об исключении члена Исполкома из его состава принимается Советом ОО «Поступ».

3. Состав Исполнительного комитета

Исполнительный комитет состоит из: -Председателя Исполкома; -Первого заместителя Председателя Исполкома (по общим вопросам деятельности организации); -заместителей Председателя Исполкома (по направлениям деятельности организации); -членов Исполкома. Все заместители Председателя Исполкома назначаются Советом ОО «Поступ».

4. Регламент работы Исполнительного комитета

Работу Исполкома организовывает Председатель Исполкома.

Заседания Исполкома ведет Председатель Исполкома, либо один из его заместителей.

Заседания Исполкома проводятся, не реже одного раза в месяц, а также по мере необходимости. Проведение заседания Исполкома может быть инициировано Председателем Исполкома либо одной третью членов от его общего состава.

Присутствие членов Исполкома на заседаниях есть обязательным. В случае возникновения непредвиденных обстоятельств или уважительных причин отсутствия члена Исполкома на его заседании, необходимо обязательно поставить в известность Председателя Исполкома.

Каждый член Исполкома отвечает за работу какого-либо конкретного направления деятельности организации либо отдельного участка работы;

Невыполнение членом Исполкома требований этого положения есть основанием для исключения его из состава Исполкома.

Кроме членов Исполкома, на его заседании по решению Председателя Исполкома, могут присутствовать приглашенные лица.

Допускается удаленное присутствие членов Исполкома на заседании Исполкома. При этом член Исполкома принимает участие с использованием телефонной связи, а также других видов коммуникаций (Skype, Viber и др.). При этом вносится соответствующая запись в Протокол Исполкома.

Каждый член Исполкома информирует секретаря Исполкома о своем присутствии не позже 12:00 в день проведения Исполкома.

Решения Исполкома оформляются протоколом, который подписывается всеми присутствующими на заседании членами Исполкома сразу после окончания заседания.

Ведение протоколов возлагается на секретаря заседания Исполкома. Функции секретаря заседания Исполкома выполняют все члены Исполкома поочередно. Секретарь следующего заседания Исполкома определяется на текущем заседании.

Заседание Исполкома считается правомочным, если на нем присутствуют более 50% от общего состава Исполкома, включая членов организации, которые присутствуют удаленно.

Решения на Исполкоме принимаются голосованием. Решение считается принятым, если за него проголосовало больше половины членов Исполкома, присутствующих на заседании в т.ч. членов Исполкома, присутствующих удаленно.

Для оперативного принятия решений, для голосований могут быть использованы средства электронной связи и коммуникаций (группы google, facebook и др.). При этом, член Исполкома инициирует голосование, создав соответствующее электронное сообщение. Решение считается принятым, если за его принятие проголосовало больше половины всех членов Исполкома, путем прямого электронного ответа на инициированное сообщение.

За невыполнение решений Исполкома, члену Исполкома может быть сделано предупреждение или объявлен выговор. В случае систематических невыполнений заданий Исполкома или разовых важных задач, член Исполкома может быть исключен из Исполкома организации или из самой организации.

Утверждено решением Совета ОО «Поступ» (протокол № 30-15 от 31.12.15)

Наша общественная организация «Поступ» уже достаточно давно идет курсом изменения системы управления Украиной. Мы строим Гражданское государство – государство в интересах большинства граждан, а не олигархии.

Нам приходится знакомиться и общаться с большим количеством разных людей. И вот, в процессе этой работы, все четче выясняется, что люди практически не понимают разницы между политической, общественной и гражданской деятельностью.

В чем между ними разница?

ИТАК, ПОЛИТИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ

Это деятельность, связанная с получением власти. И совершенно правы те граждане, когда говорят, что их такая деятельность не интересует. И верно также, в большинстве случаев, известное выражение: «политика – это грязь». Почему же это выражение верно в большинстве случаев, но все-таки не во всех?

Политическая деятельность есть средство. Средство для приобретения власти. А вот власть может быть, и целью, и средством.

Если власть является только лишь целью, то те, кто к ней стремятся – стоят на пути грабежа своего народа. Они идут к власти не для того, чтобы изменить страну, сделать ее лучше, а для того, чтобы набить себе карманы деньгами, идут к «кормушке». И тот, кто поддерживает таких «политиков», тот равносилен тому, кто собственными руками рушит свою жизнь.

Если же власть есть средством достижения другой цели – цели построения развитого государства, то такую деятельность, естественно, следует поддерживать. Но как отличить тех, кто хочет под личиной «патриота» добраться до кормушки от тех, кто на самом деле твёрдо идёт заявленным курсом? Очень часто приходится слышать: «Вот, мы им поверили, а они обманули!» Так вот – НИКОМУ ВЕРИТЬ НЕЛЬЗЯ! Верить можно в Бога и нужно в самих себя, а не тем, кто раздает политические обещания! Выход только один – самому участвовать в такой политической работе, чтобы лично контролировать, что то, что декларируется, на самом деле будет выполняться.

ДАЛЕЕ – ОБЩЕСТВЕННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ

Это деятельность, которую осуществляют некоторые люди, предполагая, что она приносит пользу обществу. Во многих случаях она действительно полезна обществу. Примеров такой общественной деятельности много: борьба за экологию, помощь нуждающимся, культурное просветительство, работа с детьми, помощь гражданам в различных юридических вопросах, защита прав отдельных категорий граждан, например, чернобыльцев и т.п.

Но, как правило, большинство граждан общественной деятельностью не занимаются. Они не находят для себя в этой деятельности стимулирующих факторов, чтобы ею заниматься. Многие же вообще считают, что общественная деятельность – это удел тех, кому нечем заняться более серьезным, чем тратить свое время на интересы общества. Да и общественное мнение тоже не очень благоволит к этим самым общественным активистам, не очень желая признавать в их работе какую-то пользу. К сожалению, наш, поступовский опыт (более 11 лет) показывает, что большинство этих, так называемых, общественных активистов на самом деле никакой реальной общественной деятельностью не занимаются. Под их «общественной работой» маскируется какаянибудь другая профессиональная, совсем не общественная работа, например, юридическая. Многие просто выполняют заказы различных иностранных фондов, которые «несут» нам «демократию». При этом никто всерьез не задумывался об их реальных конечных целях. Вывод: общественная деятельность в нашем обществе народу малопонятна и она не воспринимается им как нечто полезное и, тем более, почетное. Люди в такую деятельность не хотят вмешиваться.

Так вот, гражданская организация «Поступ» общественной деятельностью НЕ ЗАНИМАЕТСЯ, а занимается ГРАЖДАНСКОЙ деятельностью!

ГРАЖДАНСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ

Мало найдется людей, кто не был бы знаком со строками поэта Н.Некрасова:


«Поэтом можешь ты не быть,
Но гражданином быть обязан!»

Но очень немногие над ними задумывались.

Быть гражданином – это не значит, просто периодически голосовать на выборах. И уж точно это не то, чтобы платить положенные налоги или честно выполнять свои профессиональные обязанности. Это нечто другое. Быть гражданином – это проявлять свои чувства патриотизма на практике. Патриот – это тот, кто воспринимает себя хозяином своей страны. Тот, кому есть дело до всех проявлений жизни своей страны. Любовь к Родине проявляется не в том, на каком языке ты говоришь, хотя и это тоже важно. А в том, что ты делаешь для того, чтобы твоя страна стала сильнее, могущественнее, счастливее, более развита и культурно, и экономически. Патриот – это тот, кто понимает, что сама собою, при молчаливом наблюдении граждан, такая страна не возникнет. Вот именно этой деятельностью, которая называется ГРАЖДАНСКОЙ и занимается организация «Поступ». И если кто-то говорит, что «ему это не надо» или он говорит, что «политика его не интересует» – это значит, что он так и не разобрался о чем идет речь. А если он всетаки разобрался, и все равно, говорит, что «его это не интересует», то тут вывод один – это наш общий враг. Человек, который не заботится о своей стране, равносилен тому, кто не заботится о своих детях или о престарелых родителях.

АКТИВНАЯ ГРАЖДАНСКАЯ ПОЗИЦИЯ – вот суть Гражданского государства и залог успешной жизни!

КИЇВ – 2006

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Громадська організація «ПОСТУП» є добровільним громадським формуванням, створеним на основі єдності інтересів його членів, для спільної реалізації та захисту ними своїх законних інтересів.

1.2. Організація створена і здійснює свою діяльність у відповідності із Конституцією України, Законом України «Про об`єднання громадян», іншим чинним законодавством та цим Статутом.

1.3. Організація набуває статусу юридичної особи з моменту її реєстрації.

1.4. Діяльність Організації поширюється на територію м. Києва.

1.5. Організація для досягнення своїх статутних цілей та завдань має право від свого імені укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді, господарському та третейському суді.

1.6. Організація здійснює володіння, користування та розпорядження своїм майном згідно з статутними завданнями, цілями своєї діяльності та призначенням майна.

1.7. Організація для досягнення своїх статутних цілей та завдань має право:

- здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи та заснування підприємств в порядку, передбаченому діючим законодавством.
- засновувати засоби масової інформації у відповідності з чинним законодавством.
- представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) в будь-яких державних та громадських органах.
- брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
- ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;
- одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
- вносити пропозиції до органів влади і управління;
- розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;
- користується іншими правами, передбаченими законами України.
- здійснювати для своїх членів організацію культмасових, спортивних, оздоровчих, освітніх та інших заходів.

1.8. Організація вправі відкривати рахунки у встановленому законом порядку.

1.9. Організація не несе відповідальності по зобов’язаннях держави, а держава не несе відповідальності по зобов’язаннях Організації. Члени Організації не несуть відповідальності по її зобов’язаннях, так як і Організація не несе відповідальності по зобов’язаннях її членів.

1.10. Організація може бути засновником та вступати до спілок (союзів, асоціацій, об`єднань) громадян.

1.11. Організація має назву:
українською мовою - «ПОСТУП»,
англійською мовою - POSTUP.

1.12. Організація має печатку із своїм найменуванням та емблемою, бланки та інші необхідні реквізити, які затверджуються та реєструються у встановленому порядку.

1.13. Юридична адреса Організації: 04119, м. Київ, вул. Якіра, 16, кв.29.

1.14. Організація створюється на необмежений строк діяльності.

1.15. Організація має місцевий статус.

2. МЕТА СТВОРЕННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЯ

2.1. Основною метою Організації є задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів членів.

2.2. Головними завданнями Організації є:

- об’єднання в своїх лавах громадянсько активних, свідомих громадян, що прагнуть жити в демократичному, справедливому суспільстві, яке дає можливість кожному реалізувати свій потенціал і достойно оцінює працю кожного на благо суспільства;
- сприяння створенню умов для всебічного максимального розвитку особистих можливостей кожного члена Організації;
- сприяння забезпеченню членам Організації реалізації їх можливостей;
- захист інтересів членів Організації;
- сприяння створенню громадського та громадянського рухів.

3. ЧЛЕНСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

3.1. Членом Організації можуть бути особи, які досягли 16 років, дотримуються Статуту Організації, приймають активну участь в її діяльності та сплачують членські внески.

3.2. Членство в Організації є добровільним.

3.3. Для вступу в члени Організації бажаючі подають до Ради відповідну заяву та рекомендацію члена Організації в межах встановленого цим Статутом терміну . Рішення про прийом в члени Організації приймається Радою на протязі місяця з дня надходження заяви. Термін подачі рекомендації встановлено 3 місяці з дня прийняття Радою Організації рішення про прийняття в члени організації.

3.4. За невиконання вимог Статуту та інші проступки на члена Організації може бути накладено дисциплінарні стягнення. Рішення про стягнення приймається Радою. Виключною мірою дисциплінарного стягнення є виключення із членів Організації. Рішення про виключення із членів Організації приймається Радою.

3.4.1. За несплату членських внесків без поважних причин більше, ніж 3 місяці Рада має право виключити такого члена з організації.
3.4.2. В разі втрати інформаційного зв’язку з Організацією, Рада має право виключити такого члена з рядів Організації .
3.4.3. В разі відсутності рекомендації протягом встановленого терміну, передбаченого п.3.3 ст. 3 цього Статуту Рада має право виключити такого члена з Організації.

3.5. В Організації діє посвідчення члена Організації. Його форма затверджується Радою Організації.

3.6. Членство в Організації може бути припинено за особистою заявою члена. Рішення про припинення членства приймається Радою Організації.
3.7. Особи, які вносять до Організації добровільні внески можуть за рішенням Ради Організації отримувати статус Спонсора громадської організації “Поступ”. Порядок отримання статусу Спонсора Організації визначається окремим Положенням, яке затверджується Радою Організації.

4. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ

4.1. Всі члени Організації мають рівні права:

- вільно висловлювати свою думку, обговорювати всі питання діяльності Організації;
- приймати участь у розробці рішень Організації;
- обирати та бути обраним до керівних органів Організації;
- користуватися захистом та підтримкою Організації;
- отримувати інформацію про діяльність виборних органів і давати оцінку їх роботі;
- звертатись із заявами та пропозиціями до керівних органів Організації;
- приймати участь у роботі інших громадських організацій та партій, якщо їх діяльність не суперечить меті Організації;
- підтримувати Організацію матеріально;
- виходити з Організації.

4.2. Члени Організації несуть рівні обов’язки:

- сприяти досягненню мети Організації;
- пропагувати ідеї Організації та поширювати її вплив у суспільстві;
- виконувати рішення керівних органів Організації;
- регулярно сплачувати членські внески.
- регулярно отримувати інформацію про діяльність Організації у встановленому Радою порядку;
- підтримувати інформаційний зв’язок з Організацією у формах та обсязі затвердженому Радою;
- виявляти активну громадянську та життєву позиції.

5. ОРГАНІЗАЦІЙНА БУДОВА ОРГАНІЗАЦІЇ

5.1. Організація являє собою єдину структуру на всій території діяльності з єдиними органами управління.

5.2. Загальними зборами Організації в разі необхідності може бути прийняте рішення про створення місцевих або первинних осередків. У цьому випадку порядок їх діяльності та стосунки з центральними органами управління визначатиметься спеціально прийнятими Радою документами.

6. КЕРІВНІ ОРГАНИ

6.1. Керівними органами Організації є:

- Загальні збори членів Організації,
- Рада Організації.
6.1.1. Рада для вирішення поточних питань діяльності Організації може створювати виконавчий комітет Організації.
6.1.2. Функції, права та обов’язки Виконавчого комітету Організації визначаються Радою Організації.

6.2. Контролюючим органом Організації є Ревізійна комісія :
- обирається Загальними зборами строком на 2 роки;
- здійснює перевірки статутної діяльності Організації та діє у відповідності до Регламенту Ревізійної комісії;
- кількісний склад Ревізійної комісії визначається Загальними зборами.
- Роботою Ревізійної комісії керує Голова, який обирається Загальними зборами на строк 2 роки.

6.3. Загальні збори членів Організації (далі – Загальні збори) є вищим керівним органом Організації. Загальні збори проводяться не рідше одного разу на два роки. Рішення про проведення Загальних Зборів, порядок денний та проекти документів приймаються Радою. У разі необхідності за рішенням Ради, Ревізійної комісії можуть бути скликані позачергові Загальні збори.
Для участі в Загальних зборах представники членів Організації обираються у порядку та за квотою, встановленими Радою.

6.4. До виключної компетенції Загальних зборів належать наступні питання:
- Затвердження Статуту Організації;
- Внесення змін та доповнень до Статуту Організації;
- Затвердження Регламентів роботи керівних та контролюючого органів Організації;
- Визначення основних напрямків діяльності Організації в усіх сферах її діяльності;
- Реалізація права власності;
- Прийняття рішення про реорганізацію або ліквідацію Організації у відповідності із діючим законодавством України;
- Обрання Ради та Ревізійної комісії.
- Питання щодо внесення змін та доповнень до Статуту організації та питання щодо ліквідації та реорганізації Організації приймаються більшістю у ¾ голосів.
6.5. Загальні збори мають право розглянути та прийняти рішення по будь-якому питанню, яке відноситься до повноважень керівних органів Організації.
6.6. Загальні збори повноважні, якщо на них присутні більше ніж 50% членів Організації або їх представників.

6.7. Рішення приймаються Загальними зборами шляхом голосування простою більшістю голосів присутніх на Загальних зборах.

6.8. Рішення які мають силу Рішень, прийнятих на Загальних зборах Організації, можуть бути прийняті шляхом поіменного голосування членів організації. В цьому випадку члени Організації ставлять свій особистий підпис, на підтримку Рішення, у відповідному реєстрі, який є невід‘ємним додатком до протоколу Рішення. Ініціатором такого голосування є Рада організації. Таке Рішення вважається прийнятим, якщо за його підтримку поставили свій підпис більше половини членів Організації.

6.9. Рада Організації:

- обирається Загальними зборами строком на 2 роки.

- Роботою Ради керує Голова, який обирається Загальними Зборами на строк 2 роки.

- Порядок роботи Ради визначається Регламентом.

- До компетенції Ради відносяться всі питання поточної діяльності Організації за виключенням тих, які віднесені до компетенції Загальних зборів.

- Рішенням Загальних зборів Раді можуть бути делеговані деякі повноваження Загальних зборів.

- встановлює порядок та квоту представників від членів організації для участі в Загальних зборах.

6.10. Голова Ради :

- без довіреності представляє Організацію у відносинах з державними та іншими органами, організаціями, установами та громадянами, укладає угоди та договори від імені Організації;
- здійснює оперативне управління діяльністю Організації;
- розпоряджається майном та коштами Організації, видає довіреності фізичним особам на право виконувати окремі дії, передбачені статутною діяльністю та представляти інтереси Організації в інших органах, установах, організаціях та перед громадянами;
- видає накази, інструкції та інші акти з питань діяльності Організації;
- може мати заступників, які призначаються Радою за поданням голови Ради;
- до компетенції голови Ради можуть бути передані інші питання за рішенням Ради або Загальних зборів членів Організації.

7. КОШТИ ТА МАЙНО ОРГАНІЗАЦІЇ

7.1. Організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.
7.2. Джерелами формування коштів та майна Організації є:
- членські внески членів Організації;
- добровільні пожертвування спонсорів Організації ;
- добровільні пожертвування громадян, підприємств, установ та організацій;
- майно, придбане за рахунок власних коштів Організації чи на інших підставах, не заборонених законом;
- майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених Організацією госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств;
- гранти, цільові та благодійні внески, благодійні пожертви, інші цільові поступлення для виконання заходів, що не суперечать Статуту Організації та чинному законодавству;
- інші надходження, що не суперечать Статуту Організації та чинному законодавству.
7.3. Членські внески сплачуються членами Організації щомісячно у встановленому Загальними зборами порядку. Попередня оплата внесків не допускається, крім випадків їх депонування за окремим рішенням Ради.
7.4. Кошти та інше майно Організації можуть використовуватись на:
- виконання програмних цілей і статутних завдань організації;
- забезпечення організаційно-господарських потреб та утримання персоналу, залученого до роботи в органах Організації;
- взаємодію з іншими організаціями, підприємствами, установами, а також громадянами, в тому числі і нерезидентами, котра не суперечить Статуту Організації та чинному законодавству;
- на благодійні цілі;
- на забезпечення інформаційно-пропагандистської діяльності Організації;
- на інші цілі, які не суперечать Статуту Організації та чинному законодавству.
- Витрата коштів та майна організації може регламентуватися окремим порядком, затвердженим Загальними зборами або Радою Організації.
- У випадку ліквідації Організації кошти та майно Організації за рішенням Загальних зборів може бути передано іншій громадській неприбутковій організації.
- У випадках передбачених законодавством, за рішенням суду, кошти та інше майно Організації можуть бути направлені в доход держави.
- Кошти та інше майно Організації не може перерозподілятись між її членами, в тому числі і при її ліквідації.

8. ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ

8.1 Організація веде оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, реєструється в органах державної податкової інспекції та вносить до бюджету відповідні платежі у порядку та розмірах, передбачених чинним законодавством.

9. ПОРЯДОК РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЛІКВІДАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

9.1. Діяльність Організації може бути припинена шляхом її ліквідації або реорганізації. Ліквідація Організації здійснюється за рішенням Загальних зборів, що приймається більшістю у ¾ голосів, за ініціативою Ради у порядку, визначеному цим Статутом, або за рішенням судових органів у порядку, визначеному чинним законодавством України.

9.2. Всі питання про використання майна та коштів Організації при її ліквідації приймаються Загальними зборами Організації та обраною Ліквідаційною комісією відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту, а у випадку ліквідації в судовому порядку, всі майнові, фінансові та інші питання, пов'язані з його ліквідацією, вирішуються в межах чинного законодавства відповідно до рішення суду.

9.3. Рішення про реорганізацію Організації приймається Загальними зборами за ініціативою Ради у порядку, визначеному цим Статутом. Усі майнові, фінансові та інші питання, пов'язані з реорганізацією Організації, вирішуються Загальними Зборами.

10. СИМВОЛІКА ОРГАНІЗАЦІЇ

10.1. Організація має свою, емблему, прапор та іншу символіку, яка розробляється у відповідності до встановлених законодавством вимог, затверджується вищим керівним органом Організації і підлягає державній реєстрації у встановленому порядку.
10.2. Порядок використання символіки визначається Положенням про символіку Організації, яке затверджується Загальними Зборами або Радою.

11. ЗМІНИ ТА ДОПОВНЕННЯ

11.1. Зміни та доповнення до Статуту Організації вносяться за рішенням Загальних зборів якщо за це проголосувало ¾ від присутніх на Загальних зборах Організації, про що повідомляється в реєструючий орган в 5-денний строк

  1. 1. Стань господарем своєї держави. Вся влада Громадянам. Україна — це Громадяни.

  2. 2. Україною управляють Громадяни особисто або через делегатів. Будь-який делегат змінюється просто та швидко, за волею Громадян.

  3. 3. Олігархія, як породження демократичної системи, має бути ліквідована. Влада — це інструмент створення Великої України. Використання її не за призначенням є тяжким злочином.

  4. 4. Земля та надра — у власність Громадян. Кожен Громадянин має право на частку скарбу нації.

  5. 5. Разом з ефективною накопичувальною пенсійною системою діє державне забезпечення майбутнього кожного Громадянина, що присвятив своє життя службі Україні.

  6. 6. Україна є могутньою військовою державою. Необхідне повернення ядерної зброї. Будь-яка країна, яка зазіхатиме на українські території, має розуміти, який відпір її чекає.

  7. 7. Діючі правоохоронні органи, які повністю себе дискредитували, ліквідовуються. На їх місці створюються нові правоохоронні органи, що відповідають потребам Громадян. Таким чином, правоохоронні органи контролюються Громадянами та працюють на Громадян.

  8. 8. Малий та середній бізнес звільнений від втручання держави, якщо він сплачує податки та не порушує Закон. Підприємець має думати про розвиток своєї справи, а не про захист від рекету держави. Податкова система має бути такою, щоб людина могла її зрозуміти протягом години.

  9. 9. Міцна сім’я — міцна держава. Відновлюється та зміцнюється інститут сім’ї.

  10. 10. Всі втрачені українські території повертаються. Той, хто зазіхнув на територіальну цілісність України, є ворогом.

  11. 11. Державна політика орієнтується на середній клас. Середній клас - це основа і опора сучасного суспільства.

  12. 12. В судах має встановлюватися справедливість, а не законність. Справедливість має бути законною, а закон — справедливим. Якщо закон несправедливий, то він є нікчемним і не має виконуватися.

  13. 13. Корупція ліквідовується за будь-яку ціну. Якщо протягом шести місяців корупція не ліквідовується, то або влада в ній зацікавлена, або в країні влада відсутня.

  14. 14. Наша єдина мета — побудова Великої України. Іншої мети нема і не може бути.

Вступ

Мета громадянської організації «ПОСТУП» — побудова Великої України на основі Громадянської республіки.

1. Що таке «Поступ» і чим він займається?

ГО «Поступ» — це громадянсько-політична організація, котра будує Велику Україну.

2. Як «Поступ» досягне своєї мети?

Шляхом приходу до влади, подальшим проведенням реформ та встановленням громадянсько-республіканської форми правління, що і забезпечить побудову Великої України.

3. Що таке Громадянська республіка?

Це державний устрій, при якому управління державою є не тільки правом, але й обов'язком громадянина. Це право громадяни реалізують через механізм делегування і тому вибори не потрібні. Влада контролюється Громадянами, а не народом.

4. Хто вам дасть прийти до влади?

Громадянський уряд неминуче приходить до влади при досягненні необхідного рівня підтримки Громадян.

5. На це потрібно багато грошей. Де ви їх візьмете?

Головним ресурсом будь-якої сили є люди. Ті, хто розповідає, що гроші — це головне, — просто вас обдурюють. Головне, щоб Громадяни прийняти сутність Громадянської республіки і ніякі сили не зможуть цьому завадити.

6. Як конкретно ви прийдете до влади?

Як тільки більшість людей у країні підтримає нас та ідею Громадянської республіки, наш Громадянський уряд неминуче приходить до влади конституційним шляхом.

7. Чому ви впевнені, що вас підтримають?

Вже зараз багато Громадян нас підтримують. Бо ця форма державного устрою відповідає інформаційному суспільству, в яке вже перетворилось людство. Чим більше громадян буде це усвідомлювати, тим більше будуть нас підтримувати. Крім того, ця форма державного устрою ґрунтується на історичному досвіді нашого народу – вічовій формі правління.

Розділ I.
Чому ми проти демократії?

Ми категорично проти демократії, але не проти демократичних цінностей, прав і свобод. Ми проти демократичної форми правління.

Нам розповідають, що (згідно Вікіпедії): «Демокрáтія (грец. Δημοκρατία -« влада народу », від δῆμος -« народ »і κράτος -« влада ») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Тобто, нас переконують, що демократія — це самоврядування народу, або влада народу, або влада для народу! Самоврядування здійснюється шляхом таємних виборів представників народу до органів управління!

Наведемо чотири головні причини чому ми проти демократії.

ПРИЧИНА ПЕРША

За демократичної форми правління відсутня будь-яка відповідальність депутатів за прийняті рішення. Це породжує безвідповідальне правління.

Ті, кого ми обираємо, не несуть жодної відповідальності за прийняті рішення і поточний стан справ у країні. Так, наприклад, ЗМІ регулярно показують, як один депутат може голосувати декількома картками відразу, займаючись так званим «кнопкодавством». А хто, наприклад, відповідає за те, що важливі закони для країни або не приймаються, або відкладаються на догоду «замовним» законам під конкретних олігархів? Хто персонально несе відповідальність за прийняті закони? Хтось чув, щоб персональна відповідальність «наздогнала» депутатів? Виходить, що можна проголосувати за будь-що і «умити руки»!

У цій ситуації пересічний громадянин ніяк не може вплинути на конкретного депутата, за якого він проголосував. Отже, громадяни відсторонені від управління державою. А вибори один раз у п'ять років — це всього лише імітація управління.

Наші обранці і самі відкрито демонструють свою безвідповідальність і байдуже ставлення до того, які закони приймаються або не приймаються. Завдяки телебаченню часто ми можемо бути свідками роботи Ради: напівпорожній зал, депутати, які нудьгують і займаються сторонніми справами… Вас не нудить від цього видовища? Це і є демократія. Справжня демократія.

Іноді нам кажуть, що, мовляв, депутата можна відкликати, і в цьому полягає його відповідальність. Або народ його не обере на наступні п'ять років, і цим депутат поплатиться. Але ми ж з вами розуміємо, що це нісинітниця! Всі освічені люди знають, що відкликати депутата можна лише теоретично, а на практиці це не працює. Ну, а загроза того, що народ не переобере свого «обранця» на чергову каденцію взагалі виглядає сміхотворно. Розумний і злодійкуватий депутат за п'ять років свого «депутатства» зможе стільки вкрасти, що йому буде вже байдуже, чи оберуть його на черговий термін!

Отже, маємо висновок: якщо депутат не несе ніякої відповідальності за свою діяльність, то він може бути безвідповідальним перед своїми виборцями. І, як бачимо, саме так і відбувається.

ПРИЧИНА ДРУГА

Демократія породжує повну безвідповідальність громадян за свій вибір. А це призводить до безвідповідального вибору.

«Чесні» і «змагальні» демократичні вибори породжують повну безвідповідальність виборців за ситуацію в країні! Скажіть, будь ласка, хто конкретно відповідальний за вибори того чи іншого депутата чи мера міста? Всі кажуть, що його обрав народ. Покажіть нам цей “народ”, і хай усі знають, хто проголосував за цих негідників. Нехай всі знають, хто торгує своїм і, в тому числі, нашим майбутнім! Громадяни хочуть це знати! Але демократія позбавила нас цього права. Таємниця голосування породжує масу можливостей для фальсифікацій та підкупу!

Висновок: якщо у громадян немає відповідальності за свій вибір, то їх вибір може бути безвідповідальним. І, як правило, так і є.

ПРИЧИНА ТРЕТЯ

Немає репрезентативності! Нами править купка людей обрана абсолютною меншістю!

Чи правда, що у нас в Україні «Народ є єдиним джерелом влади»? Неправда! Активність виборців на більшості виборів не перевищує 40-50%. І перемагає із кандидатів той, хто просто набирає відносно більшу кількість голосів, ніж інші кандидати. У підсумку, ми отримуємо факт, що у відносному вимірі перемагає той депутат, хто набере, більше голосів, але якщо звернути увагу на всіх громадян, то такий кандидат буде представляти інтереси меншості. Досвід усіх виборів свідчить про те, що досить набрати 20-30% голосів від загальної кількості виборців, щоб виграти вибори. Тому виникає таке питання: а хто представляє інтереси 80-70% виборців? Ніхто. Це означає, що четверо громадян із п'яти не мають взагалі ніяких своїх представників у владі, ніде!

Але якщо глянути глибше, то навіть ті депутати, яких вибрали — не представляють інтереси виборців. Вони є представниками своїх спонсорів та партійних груп, що й допомогли їм (фінансово та організаційно) стати депутатами.

Висновок: при демократії виборці не мали, не мають і ніколи не матимуть своїх представників у радах, якщо не змінити систему влади.

ПРИЧИНА ЧЕТВЕРТА

Кращий аргумент проти демократії — п'ятихвилинна розмова із середнім виборцем. (У. Черчіль)

Результат виборів у будь-якій демократичній державі сильно залежить від середнього культурного, освітнього рівня населення та його матеріального благополуччя.

Досвід усіх попередніх виборів, який багаторазово підтверджувався практикою, показує на те, що люди, у своїй більшості, голосують емоціями. Проте управління країною та формування уряду має бути справою не емоцій, а розуму, та має відбуватися на підставі раціонального мислення.

У демократичній державі «править балом» той, у чиїх руках знаходиться пульт від управління «зомбоящиком»! Править той, хто здатний налаштувати канали в ньому так, щоб вони вели мову про «те, що потрібно». Будь-якого кандидата, політика, міністра, партію або народ в цілому можна очорнити, обілити, розкласти на складові за родоводом, синтезувати і знову очорнити. Для того і вигадані всілякі TV-шоу. Так, будь-які демократичні вибори перетворюються в шоу, яке не має зв'язку з реальністю. Потрібні тільки гроші, гроші і ще раз гроші! Пообіцяйте людям запустити давно занедбаний завод із виробництва памперсів, заасфальтувати дорогу біля будинку №8, встановити дитячий майданчик у дворі або роздати гречку бабусям до свята і народ «схаває»! Народ завжди і всюди любить подарунки і обіцянки! Отже, чим менше освічений народ, тим менше він може відрізнити правду від брехні, якою зомбують громадян продажні ЗМІ.

Висновок: народ завжди буде готовий проголосувати за якісь подачки та за порожні обіцянки. Народ не зможе навіть розібратися в тому, що ж насправді являють собою кандидати в депутати. Цим і користується олігархія, яка вже довела нашу країну до краху!

Підсумок:

Історія показує, що на нашій землі ніколи не приживалася демократія. З давніх-давен на території сучасної України найпоширенішим і масовим способом прийняття рішення було Віче. Існувала монархія, ПАРТОкратія... Але демократії не було. Ніколи не було на нашій території демократії, крім як за всі роки незалежності. Сама історія довела, що демократична форма правління для слов'янських держав, загалом, і для України зокрема, НЕ ПІДХОДИТЬ!

Демократичну форму правління, яку нам так наполегливо намагаються прищепити, потрібно ліквідувати! Потрібно її замінити на іншу систему влади! Таку, яка буде відповідати духу й історичним традиціям нашого народу, а саме — Громадянську республіку, в якій не діє демократична формула «гроші-вибори-прихід до влади-повернення грошей з прибутком-знову вибори».

Загальний наслідок (для тих, хто ще сумнівається)

Демократична форма управління державою передбачає виборність усіх органів влади (крім виконавчих) знизу-догори шляхом проведення виборів. Однак ні їх чесність та відкритість, ні порядність кандидатів ні на що не впливають. Причиною тому є штучно створені умови за яких людина, що не має ресурсу, не може донести свої погляди і завоювати підтримку народу, яким би чесним він не був. Однак, здебільшого, такий ресурс знаходиться в руках олігархії, яка сама призначає тих, чиєму просуванню у владу буде сприяти. Наслідком цього стає прихід до влади осіб, на яких народ, завдяки демократичній системі виборів, не має НІЯКОГО впливу. Але, навіть якщо чесний і порядний кандидат і знаходить потрібний ресурс, то сам він проти системи все рівно нічого зробити не зможе. Результат же очікується один: його невдачі будуть виставлені напоказ олігархічними ЗМІ, його ім'я оббрешуть, а сам він закінчить тим, що буде обпльований своїми ж виборцями.

Бувають, щоправда, в історії деякі цікаві винятки. Наприклад, Сінгапур. Країна з демократичною формою правління, що пройшла шлях від країни третього світу до країни, що входить до десятки лідируючих країн із найбільш ефективною економікою. Але слід дуже уважно вивчати її історію, щоб зрозуміти причину цього феномену. Так, у Сінгапурі в 1960 році до влади прийшла єдина партія «Народного дії», яка практично неподільно правила 30 років. Країна була приречена. Але — Сінгапур — це парламентська республіка! На чолі її так само 30 років правив прем'єр-міністр Лі Куан Ю, геніальний економіст, фінансист, політик і Громадянин своєї батьківщини з великої літери. Він зумів створити команду технократів-однодумців, які за тридцять років буквально змінили країну і «перевиховали» населення.Отже, приклад із Сінгапуром мало схожий на приклад демократичного розвитку. Він більше нагадує монархію, з безліччю застережень звичайно. Сінгапур — це виняток, який лише підтверджує правило. Що було б, якби в парламенті Сінгапуру знаходилося 7-10 партій і прем'єрів міняли як рукавички? Та не було б цього цікавого винятку, якби авторитарні методи не нейтралізували всі демократичні механізми формування влади. В Сингапурі був жорсткий авторитаризм і успіхи країни жодним чином не залежали від народу. Їх рушійною силою були лише воля Лі Куа Ю та його команди.

Про монархію також можна сказати набагато більше приємних слів, ніж про демократію. Освічений монарх здатний, навіть за умови наявності не зовсім освіченого населення, провести досить ефективні реформи і в досить короткий термін. Історія знає чимало подібних прикладів. Як Вам приклад Об'єднаних Арабських Еміратів? Всього 30 років знадобилося шейху Рашиду і його синові, для того, щоб перетворити Дубай із рибальського селища в пустелі у найсучасніше і потужне, в економічному відношенні, місто і державу. Це — монархія! Всього 30 років знадобилося Лі Куан Ю, щоб вивести Сінгапур у десятку передових економік світу. Це демократія по-сінгапурські, чистий авторитаризм, вибори без вибору.

Зверніть увагу, що в ході передвиборної агітації, практично всі декларують нездійсненні гасла, зміст яких забувається відразу після виборів. Гроші, витрачені на цю агітацію, необхідно якось виправдати. З огляду на те, що депутати місцевих рівнів — це громадська робота без оплати, можна тільки здогадуватися, як буде відбуватися процес повернення цих грошей. Виникає питання: навіщо комусь робота на громадських засадах (без оплати), отримати яку можна, тільки витративши чималий бюджет? В результаті виходить, що ми самі себе обманюємо. Ми вибираємо вершителів своєї долі та банально сподіваємося на їх порядність.

Демократія породжує олігархію!

Демократія — це повітряна куля, яка висить у вас над головами і змушує витріщатися вгору, поки інші люди нишпорять у вас по кишенях. (Б. Шоу)

Демократія — це система влади, яка придумана капіталом і в інтересах капіталу. При демократії до влади приходять тільки ті, за кого проголосують на виборах. А голосують на виборах завжди за тих, хто краще за всіх розпіарений. А розпіарений завжди краще той, в кого вкладено більше ресурсів під час виборчої кампанії. Природньо, у капіталу завжди буде сконцентровано більше ресурсів, ніж у інших верств суспільства, незважаючи на те, що у багатих класів чисельність завжди менше. Звідси простий висновок: при демократії представлені інтереси меншої частини населення і завжди це є інтереси багатих.

Більшість «обранців народу» розглядають своє перебування при владі як час для реалізації своїх корисливих планів, час, який потрібно з максимальною користю витратити на власне збагачення, розвиток і просування власного бізнесу або бізнесу своїх родичів. Таких людей ми називаємо олігархами. Відразу ж уточнюємо, що «олігарх» — це не просто дуже багата людина. При визначенні олігархії грає роль не кількість капіталу, а суть занять людини.

Олігархія (грец. Ὀλῐγ-αρχία — влада небагатьох; від грец. Ὀλίγος — невеликий, малий + ἀρχή — початок, влада) — політичний режим, при якому влада зосереджена в руках порівняно нечисленної групи громадян (наприклад, представників крупного монополізованого капіталу) і швидше обслуговує їх особисті та групові інтереси, а не інтереси всіх громадян. Іншими словами, влада і капітал зосереджені в одних руках. Олігархи (члени олігархії) можуть або самі бути членами уряду, або мати вирішальний вплив на його дії та рішення.

З цієї точки зору, будь-який голова сільради, який має в селі, наприклад, в безпосередньому володінні або через родинні чи інші зв'язки магазинчик, кав’ярню, млин тощо — є теж олігархом, але місцевого рівня.

Ще приклади: Стів Джобс, Білл Гейтс, Уорен Баффет, Марк Цукерберг — дуже багаті люди, але вони не олігархи, оскільки не мають прямого впливу на рішення влади.

«Демократія — це не ідеал управління, але людство не придумало кращого» — це було сказано давно розумним і шанованим політиком, прем'єр-міністром Великобританії сером Уїнстоном Черчіллем. Але тоді він ще нічого не знав про таку форму правління, як Громадянська Республіка і слабо вивчав слов'янську історію, якщо не знав про віче.

Необхідно додати, що ми не тільки проти демократії, але й проти монархії, анархії чи будь-яких інших видів державного устрою, крім Громадянської республіки.

Розділ II.
ТРИ УМОВИ ЗМІНИ СИСТЕМИ ВЛАДИ

Зміна системи влади можлива. Але це вимагає дотримання трьох обов'язкових умов. Якщо хоч одна з них не буде виконана, то зміна системи влади не відбудеться. Ось ці три умови:

1. Ідеологія

Вона передбачає наявність певного бачення, плану реформ, мети, нової моделі влади. Ідеологія дає розуміння того, що і як ми хочемо зробити. Це фундаментальна умова, яка збирає в єдине ціле людей, що поділяють певні погляди. Без цієї первинної умови жодна мета не може бути досягнута, тому що не може бути сформульована і поставлена. Це приблизно так, як не можна побудувати будинок, без його проекту. Ідеологічна умова — проект нової держави (в нашому випадку Громадянської республіки плюс план реформ). Наявність проекту будинку та фінансово-проектно-монтажний план є першою необхідною умовою будівництва будинку. Без цього нічого побудувати не вийде. Без цього також не можна побудувати і країну. Це і є ідеологічна умова.

Яскравим прикладом може бути Майдан 2013-2014 року в Україні, який не зміг би ні за яких умов привести до змін у зв'язку з відсутністю єдиної ідеологічної моделі нової держави.

Якщо коротко, то ідеологія — це відповідь на два запитання:

  1. Куди треба рухатися?
  2. Як треба рухатися?

2. Массова організація

Необхідно побудувати масову ідеологічну організацію. Це група однодумців, яка об'єднується навколо спільної ідеї завдяки своєму бажанню її реалізувати. У нашому випадку масова організація необхідна як ресурс для вдосконалення і піару ідеології, створення матеріально-технічної бази для роботи організації. Масова організація також є кадровим ресурсом для майбутнього Громадянського уряду. Це сила, яка прийде до влади, зробить всі реформи і побудує Громадянську республіку. Чим більша буде організація — тим швидше буде досягнута мета. Продовжуючи аналогію з будинком — це команда будівельників, які будують будинок. Без професійної команди будівельників побудувати якісний будинок неможливо.

Масова ідеологічна організація — це колективний агітатор, що забезпечує виконання третьої обов’язкової умови зміни системи влади — підтримки народу.

3. Підтримка народу

Це обов’язкова умова, яка необхідна не тільки для приходу до влади команди реформаторів, але й для проведення самих реформ. Якщо народ не буде підтримувати реформи, вони зазнають провалу. Для цього необхідно, щоб більшість громадян зрозуміла, що і навіщо буде робити Громадянський уряд і підтримала це. Громадяни мають не тільки бути готовими прийняти нові умови життя, але і бажати їх встановлення. Чим ширша підтримка народу — тим швидше можна провести реформи і тим менше опору з боку олігархії ми будемо отримувати. Якщо порівняти з аналогією будівництва будинку, то це майбутні господарі квартир, які в них будуть жити і для яких будівельна команда цей будинок побудує.

Отже, підтримка народу — це третя необхідна умова приходу до влади Громадянського уряду, проведення реформ і встановлення Громадянської республіки.

Всі ці три умови є вичерпними і обов'язковими. Вони багато разів підтверджені історією і показали свою результативність. Якщо хоч одна з умов не буде дотримана, жодних реформ неможливо буде провести навіть у разі приходу до влади прогресивного уряду. І ніякої зміни системи влади неможливо буде зробити. Таким чином, необхідно рухатися у всіх трьох вищезазначених напрямках, не зважаючи ні на які перешкоди і спокуси. Якщо йти за вказаним шляхом, то мета буде досягнута. Система влади буде змінена, і ми разом створимо нову державу — Громадянську республіку.

3-yslovija-UKR-color.png

Розділ III.
ТЕХНОЛОГІЯ ПРИХОДУ ДО ВЛАДИ

Існують різні шляхи приходу до влади: спадкування (як при монархії), конституційний шлях (вибори), військовий переворот, силове захоплення влади (не військовими), інтервенція іноземної держави. Ці технології різні, але у них всіх є одна спільна складова успіху. Вони можливі тільки в разі, якщо досягнута одна з обов'язкових умов — підтримка народу. Тобто, для того, щоб прийти до влади потрібно заручитися підтримкою населення.

Для цього потрібно зрозуміти суть природи влади. Природа влади полягає в тому, що вона завжди базується на людях, на їх підтримці, на підтримці народу. Тому сама сила влади безпосередньо залежить від ступеня підтримки її народом. Якщо народ підтримує якусь силу, то ніщо не зможе утримати цю силу від приходу до влади. Крім того, не має значення, яким саме конкретним способом буде здійснено такий перехід: палацовим переворотом, виборами, майданом, військовим переворотом чи іноземною інтервенцією. І навпаки, якщо влада втрачає підтримку народу, тоді таку владу дуже швидко змітають.

Якщо підтримку народу окреслити у відсотковому співвідношенні, можна умовно виділити кілька ступенів. Це цифри оцінювальні та практичні. Взяті зі світової історії, вони можуть трохи змінюватись у різних конкретних випадках, але порядок їх скрізь і у всіх країнах однаковий. Тут потрібно звернути увагу на те, що підтримка народу і результат на виборах — це не одне і те ж. Результати можуть підтасовувати, але реальну підтримку народу сфальсифікувати не можна. Можна маніпулювати результатами виборів, щоб піднімати або опускати результати голосування. Проте на реальну підтримку народу це не впливає. Від фальсифікації виборів реальна підтримка народу не змінюється. Мова йде про фактичну, реальну підтримку народом тієї чи іншої політичної сили. Як правило, жодна країна світу не оприлюднює справжні дані щодо реальної підтримки. Але вони завжди відомі уряду, опозиції, їх можуть знати іноземні держави через свою розвідку. Народ же їх не знає ніколи.

Перший рівень. Підтримка народом влади на рівні від 10% і менше. За такого рівня підтримки відбувається неминуча втрата влади. Лише екстрені та швидкі заходи можуть врятувати ситуацію. Дуже часто у вигляді таких екстрених заходів використовують розв'язування війни. Але якщо нічого не робити, то влада втрачається дуже швидко. Технологічно це може бути реалізовано як палацовим переворотом, так і законними виборами, а може і силовим варіантом або ж іноземною інтервенцією.

Другий рівень. Від 10% до 25% підтримки. Такий рівень підтримки народу вже дозволяє перебувати при владі. Але при цьому будь-які дії щодо розвитку держави практично неможливі, оскільки всі зусилля і дії уряду спрямовані на утримання своїх посад. І будь-які «непопулярні» дії можуть відразу привести до падіння рівня підтримки нижче 10%, що призведе до втрати влади. При такому рівні підтримки уряд діє «по накатаній». Він утримується завдяки бюрократичному апарату, діям чиновників і репресивного апарату. Головне завдання влади в цьому випадку — постійно боротися за “трон”, за те, щоб його не втратити. Тобто перед такою владою завжди висить примара падіння підтримки до 10%, що призводить до її втрати. Тут вже не до реформ, бо потрібно думати про порятунок власної «владної шкурки». Саме таку історію ми спостерігаємо в Україні протягом усього часу її незалежності.

Третій рівень підтримки народом влади -25% -50%. Це «крейсерська швидкість» влади. Це нормальна підтримка народу для нормальної влади. Достатня популярність і кредит довіри для того, щоб робити кроки, спрямовані не тільки на оптимальне управління державою, а й на впровадження певних реформ, щоправда, не дуже радикальних. Причиною цьому є той факт, що при радикальних реформах відбувається, як мінімум, короткострокова втрата рейтингу, незалежно від результату реформ. І такі зрушення у підтримці та популярності можуть призвести до послаблення, а то і до втрати влади, незважаючи на позитивність самих реформ. Проте ця позитивність з'ясовується вже пізніше, коли влада втрачена. І не факт, що наступна влада не згорне корисні, але непопулярні реформи. Для радикальних реформ потрібна спеціальна підготовка, щоб запастися більш достатньою міцністю.

Четвертий рівень — 50% рівня підтримки і вище. Образно висловлюючись, це — «політичний джек-пот». Наприклад, перші сто днів нової влади або переможні дії в який-небудь війні і т.п. За такої підтримки влада може робити абсолютно будь-які радикальні і непопулярні реформи, проводити всілякі зміни у державі, не сильно турбуючись про те, що це може призвести до втрати влади. У такі моменти іноді доцільно робити позачергові вибори, щоб продовжити час перебування при владі, тому що в результаті виборів в такому випадку можна отримати більше 75% голосів, як мінімум.

Ще раз звертаємо увагу, що ці відсоткові співвідношення — не результати під час голосування на виборах або соцопитувань. РЕАЛЬНА підтримка суспільства майже завжди відрізняється від них. Реальну підтримку народу, як правило, всі уряди знають, але намагаються її не афішувати. Замість цього демонструють, або результати різних соціологічних досліджень, або ж результати виборів. Звичайні громадяни, як правило, не знають про рівень реальної підтримки влади народом, однак і сам уряд, і його політичні вороги, і розвідслужби іноземних держав про це поінформовані, і на ці показники орієнтуються при плануванні своїх дій.

Розібравшись із природою влади і тим, на чому вона тримається (на підтримці народу), тепер логічним буде розібратися з тим, як досягти зростання цієї самої реальної підтримки. Здавалося б, тут все дуже просто. Щоб отримати підтримку народу потрібно просто грамотно використовувати різні піар-технології і методи. Вкласти великі кошти в політичну рекламу через ЗМІ і справа зроблена. Що, власне, і намагаються робити всі політичні сили перед виборами. Намагаються робити скрізь і завжди, але, як показує практика — це дає результат у межах до 15% реальної підтримки, а потрібно — 25%. Іншими словами, звичайними піар-технологіями досягти рівня вище, ніж потрібно просто для утримання влади, не вдається. Чому? Відповідь криється у природі суспілсьтва. Зазвичай воно складається з, приблизно, 30% люмпену, який легко спокушається рекламою та популістськими гаслами та 70% середнього класу, якому потрібно щось більше, а саме — реальний план змін, який можна зрозуміти. Таким чином, отримати всю повноту влади лише за допомогою піар-технологій (тобто грошей) неможливо.

Як забезпечити підтримку середнього класу?

Відповідь тут полягає в тому, що громадяни підтримують не просто якусь політичну силу, а в її особі ту систему, в якій вони хочуть жити. Якщо країна котиться до краху, то підтримку народу на необхідному рівні може отримати тільки та сила, яка буде представляти НОВУ СИСТЕМУ влади, нову систему організації суспільства. Тобто, середній класс підтримує не нові обличчя, про які нам часто кажуть з екранів телевізора, а принципово нові відносини в суспільстві, — тобто нову систему влади. Якщо цього нема, то середній клас залишається пасивним. Однак, навіть і в цьому випадку проста презентація нової системи влади сама по собі не забезпечує автоматичне зростання рівня підтримки народу. Як бути?

Необхідного результату можна досягти шляхом ВПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЇ, впровадження в свідомість народу нової системи організації суспільства, нової системи влади. Тобто, потрібно домогтися підтримки ідеї більшістю населення країни. А як домогтися впровадження в маси нової ідеології і чи можна виміряти ступінь такого «впровадження»? Можна домогтися і можна виміряти. Соціальна психологія говорить, що якщо ідея оволодіє активною частиною населення в кількості від 3% до 6% всього населення, то дуже швидко ідеєю буде захоплено все суспільство. І не знайдеться сили, здатної бути перешкодою для реалізації такої ідеї.

Як впровадити нову громадянську ідею в маси до рівня від 3% до 6% її прийняття? Тут вже все просто. Шляхом звичайної агітації і пропаганди. В умовах України досить буде, щоб від 1 до 2 млн. населення розібралися в суті Громадянської ідеології та почали її підтримувати. І не обов'язково, щоб вони безпосередньо брали участь у справі встановлення нового громадського порядку. Досить буде того, щоб вони були просто соціально активними громадянами. Це буде свого роду «ідеологічною закваскою», яка призведе до того, що дуже швидко, в межах від 3 до 10 років все суспільство буде заражене новою ідеєю. І якщо буде в цей час діяти організація, яка йтиме в бік встановлення нового громадського порядку, — така зможе стати лідером нації та отримати всю повноту влади. Вона стане точкою кристалізації навколо себе тих, хто на практиці змінить країну. Зараз такою організацією є громадянська організація «Поступ», а нова ідея — Громадянська республіка.

Отримуємо остаточний висновок: технологія приходу до влади і зміна системи влади — це постійна і все наростаюча агітація і пропаганда. Шляхом постійного збільшення розсилки газети «Громадянська республіка», поширення принципів Громадянської республіки через соціальні мережі, розповсюдження спеціальних відематеріалів, використання інших інструментів пропаганди домогтися того, щоб цю ідеологію усвідомили не менше 1-2 млн. Громадян України. І це є досяжним завданням.

Іншими словами, єдиний шанс перемогти — це втілити ідею в масси.

Розділ IV.
СУТНІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Громадянська республіка — це суспільний лад, який грунтується на трьох Громадянських постулатах.

Постулат №1: Кожен громадянин має право брати участь в управлінні своєю державою особисто або через делегата.

Це означає, що кожен громадянин має власне повноваження на управління та може ним завжди розпорядитися особисто або делегувати іншому громадянину. Рішення керувати особисто або делегувати повноваження іншому громадянину він обирає самостійно та вільно і в будь-який момент може це повноваження забрати.

Постулат №2: Кожен громадянин зобов'язаний брати участь в управлінні своєю державою особисто або через делегата.

Це означає, що тільки той, хто бере участь в управлінні державою, має права громадянина. Той, хто не виконує цей обов’язок — автоматично втрачає права громадянина.

Постулат №3: Управління державою здійснюється через систему громадянських рад, куди делегати делегуються, а не обираються на виборах.

Постулати є основою Громадянської республіки і є незмінними.

Головні положення Громадянської республіки:

  • управління Громадянською республікою відбувається через систему Рад;
  • у системі управління державою бере участь лише громадянин, а не просто людина, що проживає на її території;
  • громадянин — це особа, яка бере участь у системі управління державою;
  • відсутність поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, як це є в демократичній системі. Вся повнота влади належить Верховній Громадянській Раді.

Таємні демократичні вибори скасовуються. Вибори скасовуються взагалі. Замість них вводиться система делегування своїх повноважень делегатам різних рівнів для управління країною.

У кожного громадянина одне повноваження на управління на кожному відповідному рівні (наприклад місцевому, обласному та верховному).

Делегування — це право добровільної передачі громадянином свого повноваження на управління тому, кому він довіряє приймати рішення в Раді відповідного рівня. Необхідно підкреслити, що передача повноважень та голосу — це різні речі. Голосування — це лише одна маленька дія в процесі управління. Процесс управління включає в себе такі складові: вивчення питання, визначення шляху вирішення проблеми, підготовка плану дій, підготовка відповідного рішення, організація прийняття владного рішення (власне голосування), організацція виконання прийнятого рішення, контроль виконання.

Громадянин може в будь-який момент відкликати своє повноваження в управлінні у свого делегата та передати іншому, або стати делегатом самостійно.

Робота делегата повинна оплачуватися. Його заробітна плата має залежати від кількості делегованих йому повноважень на управління. Кількість делегованих повноважень перевіряється та уточнюється регулярно, наприклад, щомісячно. Реєстр передачі повноважень має бути публічним і доступним для всіх.

Планується чотири рівні для делегування:

  • Рівень 1. Село, місто. Тобто, це селищна, міська Громадянська рада.
  • Рівень 2. Район обласного підпорядкування. Тобто, це районна Громадянська рада.
  • Рівень 3. Область загальнодержавного підпорядкування. Тобто, це обласна Громадянська рада.
  • Рівень 4. Республіканський. Це Верховна Громадянська Рада.

Ми передбачаємо, що саме ці рівні мають бути базовими на першому етапі діяльності Громадянської республіки.

Так, наприклад, для жителів великого міста (Києва) пропонується три рівні делегування: перший — районна Громадянська рада; другий — міська Громадянська рада і третій — Верховна Громадянська Рада. Якщо буде зрозуміло, що доцільно ввести ще Громадянську раду мікрорайону, то вона повинна бути введена. Також, ніхто не може заборонити створення ще більш близького до громадян місцевого рівня самоврядування, наприклад, вуличної Громадянської ради або Громадянської ради невеликої територіальної громади. Може бути створена навіть Громадянська рада житлового будинку.

В чому різниця між Громадянською республікою та демократією?

При демократії джерелом влади є все населення країни, що має право голосу. При Громадянській республіці — лише та його частина, що виконує 2-й Громадянський постулат, тобто бере участь в управлінні державними справами.

Вибори при Громадянській республіці, на відміну від демократії, відсутні. Замість них вводиться система делегування повноважень.

При Громадянській республіці відсутній поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Вся влада має бути підконтрольна Громадянам, тобто знаходитися в їхніх руках через систему Громадянських рад.

Наголошуємо. Ніякої незалежності суду та суддів від Громадян бути не може. Виконавча влада також має знаходитися в руках Громадян.

Тепер більш детально про сам механізм делегування за рівнями

На будь-якому рівні управління членом відповідної Громадянської ради може стати кожен Громадянин зі своїм одним повноваженням. Іноді запитують: а що буде якщо всі жителі захочуть піти до рад та керувати особисто? Теоретично, звісно, таке припустити можна, але практично це малоймовірно. Досвід підтверджує, що в раді треба працювати, а не просто бути для того, щоб, іноді, прийти та проголосувати. Не маючи достатньої підтримки громадян — делегат не захоче бути неефективним у раді.

Управління відбувається, як мінімум, своїм одним повноваженням на управління, а як максимум — своїм плюс усіма делегованими повноваженнями.

Усі ці Громадянські ради можна порівняти з публічним акціонерним товариством, де Громадяни мають акції, а в нашому випадку це повноваження на управління.

Один Громадянин може бути делегатом тільки в одній із рад. В інші ради він повинен делегувати своїх представників. У кожного громадянина є по одному Повноваженню на управління для кожного рівня делегування.

Переделегування забороняється. Тобто делегат, якому громадяни вже делегували свої повноваження, не може їх переделегувати їх іншому делегату. Це принципова позиція. При переделегуванні втрачається відповідальність громадянина за ті повноваження, що він переделегував. Він не може відповідати за дії того делегата, якому він не делегував повноваженні особисто. Тобто, він не може відкликати свої повноваження, як тільки побачить, що делегат не виправдовує його сподівання.

Система делегування має бути прозорою. Для цього буде створено публічний відкритий електронний реєстр делегатів, із конкретною кількістю делегованих повноважень. У ньому має бути видно кому вони належать, коли були делеговані та простежуватися історія делегувань. Кожен громадянин має право знати, хто і кому делегував своє повноваження.

Як часто можна змінювати свого делегата? Відповідь: Хоч кожного дня.

Є дуже важливим, і на цьому слід наголосити, що нова система делегування абсолютно не гарантує, що всі будуть жити добре. Як Громадяни "накерують", так і будемо жити. Головна цінність такої системи, на відміну від демократії, в тому, що Громадяни матимуть можливість реально впливати на владу. Тобто, на тих, кому вони дають права на управління країною або будь-яким регіоном. І це теж принципово. Це робить відповідальними і владу і громадян.

Також потрібно звернути увагу на те, що можливий варіант, коли Громадянською республікою буде керувати тільки один Громадянин. Це станеться, якщо йому делегують повноваження всі Громадяни. Однак, така ситуація можлива лише теоретично. Але, якщо знайдеться особистість, котра матиме повноваження від всіх Громадян, то що в цьому поганого?

Де така система працює в світі? Ніде у чистому вигляді. Так само, як ніде, в чистому вигляді, нема монархії чи демократії. Хоча така система і працювала раніше.

Історично, елементи Громадянської республіки можна спостерігати у:

  • Римській республіці (до Юлія Цезаря);
  • Стародавній русі (віче в Київській русі);
  • Козацькій республіці (Гетьманщині, за, приблизно, 50 років до правління Богдана Хмельницького та 50-70 років після цього);
  • Так званій республіці Нестора Махна (Махновії);
  • Системі рад робітничих, селянських і солдатських депутатів до приходу до влади більшовиків;
  • Центральній раді України;
  • Лівійській Арабській Джамахірії (номінально).

Потрібно додатково зазначити, що не варто плутати поняття «Громадянська республіка» і «громадянське суспільство». Громадянська республіка — це політичний устрій на основі трьох Громадянських постулатів. А громадянське суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства (так каже українська Вікіпедія), а простіше кажучи, це група людей із активною громадянською позицією. Отже, ГО «Поступ» не будує «громадянське суспільство», так як ніхто реально не може виразно пояснити, що це таке. Хоча розвинене громадянське суспільство, тобто висока активність громадян, є головною передумовою успішності побудови Громадянської республіки.

Головні цінності Громадянської республіки

Людина — це частина суспільства, яка користується його благами. Громадянин — це людина, яка бере участь у житті держави. Головною цінністю в Громадянської республіці є ГРОМАДЯНИН. Саме від активності громадян, та їх згуртованості, залежить успіх Громадянської республіки. Якщо в країні будуть жити просто люди, які не виконують Громадянські функції, то така країна зазнає краху та стане сировинним придатком будь-кого. Громадянин, що не виконує Громадянські функції, нагадує трутня у бджолиному вулику, тобто соціальний дрон.

Людина — істота соціальна. Вона не може нормально жити поза соціумом. Природно, чим більш здоровий спосіб життя соціуму, чим гармонійніше він розвинений, тим здоровіші і гармонійніші умови життя створюються для людини. Але сприятливі умови життя в суспільстві не є даністю. Вони не виникають самі собою. Це — результат злагодженої роботи багатьох людей, які живуть у такому соціумі. Звідси простий висновок — для того, щоб соціум був здоровим, щоб він створював сприятливі умови для життя людини необхідно, щоб всі люди в цьому соціумі дбали про своє середовище проживання. Така турбота є природним обов'язком кожної людини в суспільстві. Так само, як є природним обов'язком для кожної людини виховання своїх дітей та утримання своїх старих батьків.

Саме таку людину, яка бере участь у справі управління своєю державною ми і називаємо Громадянином. Якщо ж людина не піклується про державу, але користується її благами, то таку людину можна назвати паразитуючою на праці інших людей, які, на відміну від неї, піклуються про державу. Саме тому ми і вважаємо, що головною цінністю в Громадянської республіці є ГРОМАДЯНИН. Тобто не просто людина, а така, що виконує функції з управління своєю державою.

Звичайно, в будь-якій державі завжди є люди, які в силу своїх фізичних вад не можуть проявляти піклування про свою громаду. Люди похилого віку також вже часто не можуть цього робити. Але якщо держава правильно розвинена, то бере під опіку таких людей. Це є справедливим і гуманним. Так само буде справедливим, якщо ми будемо позбавляти громадянства паразитів, які не мають бажання брати участь у колективній діяльності з розвитку і догляду за державою. Мова йде не про обмеження у таких особин будь-яких прав на свободу, на людське до них звернення або на їх право на працю, заняття бізнесом... Ставлення до них буде приблизно таке ж, як і ставлення до іноземців.

У Громадянській республіці повинен діяти «залізобетонний» принцип — РЕСПУБЛІКА ДЛЯ ГРОМАДЯН!

Громадянин

Громадянин — це людина, яка особисто, або через делегата керує своєю державою. Тобто виконує 2-й Громадянський постулат. Саме Громадянин є тим, від кого залежить майбутнє країни. Таким чином, упадок чи процвітання держави буде напряму залежати від ефективності спільних дій Громадян в управлінні державними справами, а не від партійних груп чи олігархії.

Як може виглядати таке управління? Схем багато. Ось одна з них. З урахуванням сучасних технологій, для кожного Громадянина може бути створено особистий «електронний кабінет Громадянина». Через нього Громадянину буде надано можливість делегувати повноваження на управління замість себе, або відізвати їх. Таким чином, Громадянину забезпечується можливість контролювати роботу свого делегата з будь-якого місця і в будь-який час.

Делегат має право відмовитися від повноваження будь-якого Громадянина зі свого списку.

Повноваження на управління не може знаходитися “у повітрі”. Громадянин зобов’язаний передати своє повноваження будь-якому іншому делегату зі списку, або самому стати делегатом. Делегатом може бути кожен Громадянин. Держава забезпечує можливість Громадянам реалізувати свої права та обов’язки.

Державним службовцем може бути винятково Громадянин, тобто той, хто виконує другий Громадянський постулат. Решта вимог, обтяжень та привілеїв для Громадян буде встановлюватися Громадянами, які будуть брати участь в управлінні країною.

Розділ V.
ПЕРШОЧЕРГОВІ РЕФОРМИ

Загальне правило говорить про наступне. Якщо до влади приходить новий уряд і не має попереднього плану реформ та команди реформаторів у своєму складі, то такий уряд, швидше за все, буде провальним. Реформи повинні бути розроблені ще до приходу до влади. Команда реформаторів також повинна бути сформована заздалегідь. Уряд, що не має попередньо підготовленого плану та команди, приходить до влади для задоволення власних інтересів, а не інтересів країни.

Наведені нижче першочергові реформи НІЯК не стосуються Громадянської республіки. Вони мають бути впроваджені за будь-якої системі державного правління для виведення країни з кризи. Це означає, що після приходу до влади Громадянський уряд буде спочатку впроваджувати ці першочергові реформи, а не будувати Громадянську Республіку.

Ми плануємо три блоки головних першочергових реформ:

  • реформа економіки;
  • реформа правоохоронної системи;
  • реформа армії.

Основні принципи економічної реформи

Основні принципи економічної реформи

Ми вважаємо, що кінцевою метою реформ в економіці України має стати реальне підвищення рівня життя населення. Це вимірюється стабільним і випереджальним (у порівнянні з темпом зростання ВВП у розвинених країнах) зростанням ВВП. Завданням реформ має стати створення таких умов і передумов, за яких це стає можливим.

Економічна реформа має бути спрямована на встановлення Градієнтної економіки. Градієнтна економіка — це економічна платформа, згідно з якою чим вищий рівень підприємництва (капіталу) — тим більший контроль із боку держави. І навпаки — чим менший рівень підприємництва (капіталу) — тим менший контроль.

Отже, чітко окреслюються три кити на яких стоїть економічна реформа.

Кит перший. Лібералізація економіки (першочергові дії)

Ліквідація усіх перевіряючих та контролюючих органів. Залишаються лише ті, без яких не можна обійтися. Бізнесмен має займатися своєю справою, а не «відбиватися» від перевірок.

Проведення податкової реформи, яка має грунтуватися на таких принципах:

  • Принцип простоти. Податкова система має бути настільки простою, щоб у ній зміг розібратися навіть випускник школи не більше ніж за годину. Прикладом такої простоти може слугувати пропозиція Всеукраїнської спілки вчених-економістів України щодо ліквідації всіх податків та впровадження єдиного податок на покупку 5%.
  • Принцип стабільності. Будь-які зміни в податкове законодавство мають сприйматися, як надзвичайна ситуація. Найкращий податок — це старий податок, до якого всі звикли. Найгірший податок — це новий податок, який заважає справі, бо до нього ще не звикли.
  • Принцип збалансованості. Загальне податкове навантаження по країні має наближатися до 30%.
  • Принцип прозорості. Кожен громадянин повинен мати можливість легко дізнатися куди пішла кожна гривня особисто його податків.
  • Принцип справедливості. Розмір податків має залежати від рівня статків Громадян. Чим вищі статки — тим більші податки.

Кит другий. Створення та реалізація єдиної національної маркетингової стратегії (середньострокова перспектива)

Необхідно обрати мінімальну кількість найбільш перспективних магістральних галузей економіки (в ідеалі одну). Вони мають стати її (економіки) локомотивом. Усі ресурси країни (політичні, людські, фінансові, духовні та культурні) мають бути спрямовані на те, щоб ці галузі (галузь) зайняли провідне місце у світовій економіці. Це автоматично призведе до розвитку практично всіх інших галузей економіки. Прикладом такої магістральної галузі може бути виробництво та переробка сільсько-господарської продукції, в якій Україна стане беззаперечним лідером. Тобто українські товари сільського господарства мають стати найякіснішими у світі. Експорт сільсько-господарсткої сировини, замість готових високоякісних та високотехнологічних продуктів, буде прирівняний до державної зради. Наприклад, за вивіз лісу — кримінальна відповідальність.

До середньострокової перспективи також відноситься й реалізація пенсійної реформи. Протягом 25-30 років Україні слід перейти на накопичувальну систему пенсійного забезпечення. Для цього пропонується ввести обов’язкові відрахування від доходів всіх категорій громадян у систему накопичувального пенсійного страхування. Частина коштів може зараховуватися підприємствами до корпоративних пенсійних фондів. З цією метою мають бути створені всі умови, за яких підприємствам робити це буде вигідно. Успішність пенсійної реформи напряму залежить від успішності розвитку економіки. При слабкій економіці високі пенсії неможливі. Державна пенсія ліквідується. Замість неї буде введено державне забезпечення старості для тих, хто працював на державній службі. Головне завдання держави — збереження пенсійних накопичень від інфляційних процесів.

Кит третій. Інституалізація власності

  1. Будь-яка власність (матеріальні та нематеріальні активи) має легко оформлятися таким способом, щоб її легко можна було подарувати, продати, передати у спадщину, обміняти.
  2. Має працювати високорозвинений фондовий ринок, де кожна людина повинна мати можливість вільно вкладати гроші в акціонерний капітал.
  3. Має бути запроваджено дієвий та ефективний механізм швидкого відчуження будь-якої власності.

Реалізація цих позицій забезпечить великий обсяг внутрішніх інвестицій та унеможливить рейдерство.

Реформа правоохранительной системы

Реформа правоохоронної системи

Ліквідація корупції

При реформуванні правоохоронної системи, в першу чергу необхідно вирішити проблему корупції. Ми виходимо з наступного принципу: якщо влада протягом шести місяців не ліквідує корупцію, то вона (влада), або не хоче цього робити, або не є владою.

Для досягнення мети — ліквідації корупції в Україні, необхідно як мінімум:

  1. Політична воля влади, яка може, на приклад, бути реалізована через створення антикорупційного органу, що підкорядковуватиметься верховній владі, яка за нього і має відповідати. Якщо влада скаже, що антикорупційний орган погано працює, то вона є нікчемною і її слід прибрати.
  2. Очищення влади від корупціонерів.
  3. Відділення бізнесу від влади.
  4. Підвищення мінімальної заробітної плати чиновникам до рівня не менше ніж в 2-3 рази вище, від середньої зарплати у країні. Одночасне дотримання жорсткого контролю відповідності доходів чиновників їх витратам. Їх невідповідність має вести до неминучого покарання. Сам факт невідповідності – це кримінальний злочин.
  5. Максимальне спрощення системи отримання дозволів, погоджень та інших регуляторних функцій держави.
  6. Застосування моральних чинників впливу.
  7. Широке залучення громадськості до контролю.
  8. Провокування хабарів та запровадження (при необхідності) комісійних за надання інформації про хабарників.

Саме реалізація зазначених позицій і становитиме суть перших кроків у боротьби з корупцією.

Без них подолати корупцію неможливо. Реалізувати ці позиції може тільки влада, яка буде мати саме бажання і волю навести порядок у країні.

Реформа судової системи

Одночасно з подоланням корупції головним вектором реформи судової системи повинна стати зміна акценту її роботи в бік справедливості. Ніякого від громадян незалежного суду не повинно бути. Судді «не на Місяці живуть». Вони стають суддями не для того, щоб формально забезпечувати виконання законів, а для того, щоб вершити справедливість, орієнтуючись на закони. Якщо виникає протиріччя між встановленням справедливості і законом, то перемагати має справедливість. Закон же, в цьому випадку, повинен оперативно змінюватися.

Так, реформа системи правосуддя має грунтуватися на таких принципах:

  • Принцип справедливості. Рішення суду, що стосуються громадян, мають базуватися не просто на законі, а й, в першу чергу, на поняттях справедливості, що існують у суспільстві. Справедливість має базуватися на законі, а закон на справедливості.
  • Принцип однакового застосування законодавства. Рішення суду маються відповідати усталеній судовій практиці. Кожен повинен мати реальну можливість спрогнозувати рішення суду за його справою, якщо аналогічна справа вже розглядалася.
  • Принцип довіри. Суддями мають бути лише ті люди, яким довіряють, громадяни. Вирішальним повинна бути не юридична освіта, а довіра людей.

Реформа органів внутрішніх справ

Поліція має залежати, в першу чергу, від громадян. Добробут працівників поліції повинен бути прямо пов'язаним із тим, наскільки громадяни будуть задоволені їх роботою. В цьому напрямку доведеться «зламати хребет» «мєнтовсько-совдепівській системі», що складалася роками.

Єдиним принципом реформи органів внутрішніх справ має бути принцип захищеності. Кожен, хто знаходиться на території України, повинен відчувати безпеку та захист від будь-яких злочинних посягань. Саме відчуття захищеності має стати критерієм оцінки роботи поліції.

Фактично реформа поліції повинна призвести до того, що в ній (поліції) має бути два головних напрямки роботи. Перший — це охорона порядку, тобто недопущення здійснення злочинів, або швидке реагування на них. Другий — розслідування вже вчинених злочинів, щоб забезпечити невідворотність покарання. Саме невідворотність покарання є головною умовою запобігання злочинів. Прикладами реформування органів внутрішніх справ можуть бути країни, в яких ці органи працюють ефективно: Німеччина, Ізраїль, США, тощо.

Реформа армии

Реформа армії

Кожен громадянин має бути готовий обороняти свою країну. У випадку агресії вся країна стає армією, вся територія країни стає «театром» бойових дій чи партизанської боротьби. Але до агресії слід готуватися постійно. Історична мудрість каже: “Хочеш жити в мирі — готуйся до війни”. Якщо ми завжди будемо до неї готові, то її ніколи не буде. Це означає, що військова підготовка повинна проводитися завжди і всі в ній мають брати участь незалежно від соціального статусу чи посади. Президент, Прем’єр-міністр, Голова Верховної Ради та інші — теж не виняток. Усі вони мають проходити навчання разом зі звичайними Громадянами. Справа захисту Вітчизни — це справа ВСІХ Громадян. Ті, хто з різних причин, не можуть тримати зброю в руках, теж повинні бути захисниками. Адже будь-яка перемога здобувається не на фронті, а в тилу. Мілітаризоване суспільство неможливо перемогти. Мілітаризація суспільства і є головним вектором реформи армії. Це вимушений захід, який обумовлений агресивними діями нашого сусіда.

Ми маємо відновити традицію, де кожен Громадянин — захисник. Проти такої України жоден ворог не матиме шансів на перемогу. Для цього в країні повинно бути створене професійне військо та система загальної військової підготовки.

Професійне військо має бути високотехнологічним і ситуативно брати участь у миротворчих операціях у всьому світі за міжнародними та двосторонніми угодами держави. Служба в такому війську буде привілеєм та кращою школою національної еліти. Проте, у випадку агресії військо має легко «розгоратися» і ВЕСЬ народ повинен ставати армією. Громадяни готуються діяти, як у складі регулярних військ, так і до партизанської боротьби та диверсійних дій на території ворога.

Ці принципи військової організації взяті з прикладів військ Сінгапуру, Швейцарії, Ізраїлю. Вони необхідні в тих випадках, коли по сусідству знаходяться сильні та агресивні сусіди. Ці принципи довели свою ефективність на практиці.

Перехід до Громадянської Республіки (програма-максимум)

Для проведення першочергових реформ у руках у Громадянської сили має бути вся повнота влади. Це означає, що в неї повинна бути абсолютна підтримка народу, а також повний контроль над всією вертикаллю влади.

Залежно від того, як будуть реалізовуватися основні базові реформи, будуть дозрівати умови для еволюційного перетворення України з демократичної республіки в громадянську республіку. Поступово впроваджуватимуться різні елементи нової системи організації влади.

Але побудовою Громадянської республіки справа не може закінчуватися. Хоча б з тієї причини, що Громадянська республіка — це все-таки інструмент формування прогресивного уряду. Інструмент формування нової, відповідальної політичної еліти. Тут на порядку денному буде порушуватися питання про курс нової Громадянської республіки, а саме: куди вона буде рухатися, яке місце в єдиній геополітичній системі світу буде займати.

Розділ VI.
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ПОСТУПУ

Гловне завдання нашого руху — це побудова Громадянської Республіки в Україні, а не прихід до влади. Влада для нас виступає лише інструментом для реалізації нашої мети. Наш шлях складається з шести етапів (кроків) :

Етап (Крок) №1: Публічний

Кількість членів організації має досягнути 1000 дійсних членів. Принциповим є те, що кожен член організації має підтримувати Громадянську ідеологію, приймати участь у напрямках роботи організації, підтримувати організацію матеріально.

Чому саме 1000? Тому що на цьому етапі ми вже зможемо ефективно проводити публічні заходи, які будуть помітні. Наприклад, досвід показує, що при 1000 членів ідеологічної організації на мітинг гарантовано прийде близько 1000 (до 300 членів організації та 600-700 прихильників), а це вже серйозна акція. Така кількість людей не може залишитися непомітною.

Доки кількість членів організації не досягне 1000 осіб — участь в політичній боротьбі ми брати не повинні. На даному етапі головним завданням є зростання чисельності організації. Досягти ж 1000 осіб і вище можливо лише за наявності реалістичної потужної ідеології. Саме такою і є громадянсько-республіканська ідеологія (ідеологія Громадянської Республіки).

Отже, на першому етапі у нас два завдання: повністю завершити ідеологічну базу та набрати достатню кількість членів організації для участі в політичних процесах.

Етап (Крок) №2: Політичний

На цей етап організація переходить після подолання бар’єру в 1000 членів.

Ми змінюємо принцип роботи і включаємо політичні процеси. На цьому етапі “Поступ” розпочинає проникати у владні структури і готуватися до отримання всієї повноти влади. Для чого? Для того, щоб використовувати владу, як інструмент, який необхідний для побудови Громадянської Республіки. Чому тільки на цьому етапі ми починаємо входити у владу? Тому що ми будемо мати для цього достатній ресурс. Тільки за наявності такого ресурсу ми можемо захистити свої голоси під час голосування від крадіжки та фальсифікацій з боку олігархії. Досвід різних країн показує, що вкрасти можна до 5% голосів, якщо їх не захищати. Але захистити їх може тільки сильна організація. На цьому етапі організація повинна мати регіональні осередки мінімум в 8-ми областях, щоб мати змогу координувати свої дії по всій території України.

Ми очікуємо, що в політичній діяльності буде брати участь близько 10% членів організації. Звертаємо увагу на те, що ГО «Поступ» ми не збираємося перетворювати на партію. Ми візьмемо вже готову партію або створимо нову і будемо її використовувати. Політична партія, за своїм значенням, нижче громадянського руху (громадянської організації) за рівнем цілей і завдань. Політична партія — це лише інструмент приходу до влади якоїсь сили. А громадянська організація, власне, і є такою силою.

На цьому етапі має бути доопрацьований пакет реформ. Вони повинні мати чітку та зрозумілу структуру, а також достатній рівень деталізації. Паралельно має бути підготовлена команда реформаротів, які будуть впроваджувати реформи в життя.

Отже, головні завдання політичного етапу — це формування підгрунтя для отримання всієї повноти влади та підготовка детального плану реформ. Як тільки це буде готово, відбудеться перехід до стратегічного етапу.

Етап (Крок) №3: Стратегічний

Даний етап починається з моменту, коли буде зрозуміло, що ми можемо взяти всю повноту влади у свої руки. Кількість членів організації має сягнути 10 000 осіб, але це число є орієнтовним. Проте можуть скластися такі обставини, коли достатньо буде і меншої кількості. Історія це підтверджує. На цьому етапі ми маємо досягнути:

- пітримки народу на рівні 25% (мова йде саме про реальну підтримку, див. Розділ №3 Доктрини);

- готовність пакету реформ із деталізацією до законопроектів, декретів та інструкцій;

- готовність команди реформаторів, які зійснюватимуть всі реформи.

Як тільки ці умови будуть досягнуті — ми отримаємо всю повноту влади та переходимо до першочергових реформ.

Етап (Крок) №4: Впровадження першочергових реформ

Отримавши всю повноту влади, ми починаємо формування підгрунтя для зміни політичної системи з демократичної на громадянсько-республіканську. Але перед цим проводимо першочергові реформи та виводимо країну з кризи. І для цього мають бути задіяні всі інструменти, що надає повнота влади, в тому числі використання розширених повноважень. Чим швидше й успішніше будуть проведені першочергові реформи — тим швидше закінчиться криза. Без цього зміна політичної системи неможлива. Головні реформи розпочинаються протягом місяця. Після закінчення циклу першочергових реформ — переходимо до впровадження Громадянської Республіки.

Етап (Крок) №5: Становлення Громадянської Республіки

На цьому етапі відбувається зміна політичної системи з демократичної на громадянсько-республіканську. Для цього створюються всі умови та проводиться відповідна роз’яснювальна робота з громадянами країни. В тестовому режимі будуть виявлені та усунуті всі можливі проблеми, що виникають при практичній реалізації делегування. Після того, як громадяни переконаються, що система буде працювати, почнеться формування Громадянських рад всіх рівнів, у тому числі й Верховної Громадянської Ради.

Впроваджувати нову політичну систему можна лише після того, як більшість громадян буде до неї готова. Тобто, відмінити вибори планується лише після приходу до влади громадянського уряду та впровадження Громадянської республіки. Хто це буде робити — ми чи наші нащадки, наразі не має значення. Головне, щоб це було зроблено. Щоб це забезпечити, попередньо необхідно прийняти відповідний закон, який би відображав “дорожню карту” впровадження нової політичної системи, яка б однозначно відповідала Доктрині Громадянської республіки. На перехідному етапі, до тих пір, доки всі умови для становлення Громадянської республіки не будуть досягнуті, в країні діятиме поточна політична система.

Крок (Етап) №6: Передача влади

Коли настане відповідний час, команда реформаторів має відійти від влади. Головне завдання на цьому етапі полягає в тому, щоб нове покоління продовжувало курс на розвиток Громадянської Республіки.

Ключовий момент:

Все, що тут сказано, багато людей сприймає, як утопію, тому що вони не вірять у сам факт можливості приходу до влади саме таким шляхом. Тут все впирається в створення масової ідеологічної організації. Якщо масову організацію не вдасться створити — все це залишається утопією.

Логічним здається запитання: як ми доб'ємося зростання чисельності членів організації?

Суть полягає в просіюванні великої кількості людей з метою пошуку тих, хто прийме нашу ідеологію Громадянської республіки і буде готовий діяти з нами разом. Звертаємо увагу, що ми не вмовляємо і не переконуємо. Ми розповідаємо людям, хто ми, яка у нас мета і куди йдемо. І якщо людина погоджується з нами, ми починаємо разом працювати для досягнення поставленої мети. Основна робота ведеться через соціальні мережі. У міру того, як громадянсько-республіканська ідеологія буде усвідомлюватися громадянами, буде зростати кількість її прихильників та учасників цього Громадянського руху. Перемогти — це впровадити ідею в маси.

Також, необхідно звернути увагу на те, що організація «Поступ» розглядає винятково конституційний метод приходу до влади. При цьому ми повинні бути готові, у разі чергових революційних подій в Україні, взяти кермо влади країни у свої руки. Ми не революційна організація, але маємо бути готові й до таких подій.

Розіл VII.
ВЕЛИКА УКРАЇНА

Після свого становлення Громадянська республіка перестає бути метою, а стає засобом. Саме тому слід чітко визначити, якій меті цей засіб слугуватиме. А мета може бути лише одна — Велика Україна. Доля України полягає в тому, що вона може або стати Великою Україною-Руссю, або нікчемним придатком до інших. З точки зору геополітичного становища, потенціалу ресурсів, особливо кадрових, Україна має всі потенційні необхідні складові, щоб стати Великою державою, як це було тисячу років тому. Але для цього, в першу чергу, слід впровадити ті елементи державного ладу, що привели Русь до Великої Київської Русі. І сьогодні вони присутні в Громадянській Республіці.

Ось основні орієнтири, які мають бути вектором розвитку України:

  1. Форма правління — Громадянська республіка.
  2. Економічна платформа — градієнтна економіка. Це означає, що чим більший рівень капіталу, тим більше має бути в ньому державного сектору чи державного регулювання. Тобто, державної відповідальності та державного контролю. А чим менший рівень капіталу, тим, відповідно, більше лібералізму. Тобто рівень втручання має зменшуватися і при певному рівні взагалі повинен бути відсутній.
  3. Природно-ресурсна платформа. Всі природні багатства України (земля, надра, біоресурси) є власністю не лише громадян, які там проживають, але також і наступних поколінь. Це справжній скарб нації. Всі несправедливі зазіхання на нього мають жорстко каратися.
  4. Соціальна платформа. Інтереси середнього класу — в першу чергу. Досить дозволяти олігархії зомбувати тупий люмпен і цим триматись при владі за допомогою демократичної системи виборів. В першу чергу наша цінність — це Громадянин, а не просто людина, яка вміє лише ходити, говорити, їсти та розмножуватися.
  5. Правова платформа. Справедливість має бути законною, а закон справедливим. Вся система законодавства повинна підлаштовуватися під існуючі поняття справедливості. Самі ж поняття справедливості формуються Громадянами.
  6. Духовна та моральна платформа — розвиток традиційних сімейних цінностей. Міцна сім’я — це необхідна умова побудови здорового суспільства. Якщо буде міцна сім’я, то буде й міцна Батьківщина.
  7. Зовнішня політика. Ніяких блоків чи об’єднавчих союзів, ні з ким. Блокування із заходом чи зі Сходом неминуче призводить до того, що країна впирається в глухий кут у своєму розвитку, котрий гальмуватиме рух до Великої України. Якщо країна хоче бути великою, то вона повинна САМА подолати всі перешкоди і досягти високого рівня розвитку. А після того, як Україна стане високорозвиненою країною, вона має стати центром нової кристалізації навколо себе слов’янського світу.
  8. Роль держави у суспільстві. В Громадянській республіці держава є не “надбудовою”, а основою усіх видів суспільних відносин. І якість цієї основи цілковито залежить від громадян.

Громадянська Республіка має показати світу подальший шлях політичного та соціального прогресу. Вона повинна стати наступною ланкою розвитку людства (монархія — демократія — Громадянська Республіка). Чим швидше світом опанують принципи Громадянської Республіки — тим менше соціальних катаклізмів зазнає цивілізований світ.

ГЕТЬ ДЕМОКРАТІЮ!
ЗА ГРОМАДЯНСЬКУ РЕСПУБЛІКУ!
ПРИЄДНУЙСЯ ДО НАС!

Дочірні категорії