Початком розквіту країни можна вважати 20 червня 1948 року, коли «батько» дива Людвіг Ерхард скасував державний контроль за цінами на товари і скасував 90% регуляторних обмежень бізнесу. Ідеологія німецького економічного дива загалом була ліберальною: скасування держмонополій і водночас стимулювання конкуренції та інвестицій, запуск механізмів приватизації.
Другим найважливішим етапом стало проведення фінансової реформи. Рейхсмарку, що діяла на той момент (замість якої населення використовувало валюту, цигарки або каву через гіперінфляцію), замінили на німецьку марку за курсом 100:6,5. Через війну обсяг грошової маси країни скоротився на більш ніж 93%. Примітною особливістю відновлення було те, що підприємства отримували кошти на виплату тільки першої заробітної плати, далі вони повинні були працювати за рахунок власної виручки.
В основі економічного зростання лежало відновлення та переорієнтація військових підприємств на легку, харчову, текстильну промисловість, виробництво побутової техніки та автомобілів.
Істотну роль відіграла і допомога США. По-перше, Штати дозволили Західній Німеччині відновити заборонене на той час виробництво, зокрема алюмінію та верстатів.
По-друге, з Америки до Німеччини було поставлено товарів на суму $3,8 млрд (з них $1,5 млрд – у рамках плану Маршалла), кошти від реалізації яких спрямовувалися до спеціальних фондів та банків на розвиток економіки країни. Велику роль зіграли прямі іноземні інвестиції, теж переважно американські. За період з 1950 по 1957 р. обсяг інвестицій у Німеччині збільшився на 81%.
Окрему увагу в повоєнній Західній Німеччині приділяли фіскальній політиці. Держава та місцеві органи влади мінімізували свої бюджети. Валютні обмеження знімали поступово, у цій сфері лібералізму не було. Було випущено державні облігації, ресурси від продажу яких спрямовували на підтримку підприємств.
Основна маса видатків держбюджету була спрямована на розвиток бізнесу. У рамках податкової реформи високу диференційовану ставку корпоративного податку (близько 65%) замінили на єдину ставку 50%. Було також використано метод прискореної амортизації виробничих приміщень (у перші два роки можна було списати 50% їх вартості).
Для стимулювання експорту держава давала податкові пільги, а під великі контракти – фінансування. Фізособи, чиї доходи були нижчі за 2400 марок на рік, платили 18% податку, а ось ставку податку на доходи понад 250 тис. марок на рік підняли до 95%. Крім того, було знижено податки на доходи за цінними паперами.
РЕЗУЛЬТАТ: У 1962 році рівень промислового виробництва в Західній Німеччині перевершив довоєнні показники втричі. ФРН займала друге місце за величиною золотовалютних резервів, третє місце (після США та Англії) за обсягом промислового виробництва. Середньорічні темпи економічного зростання 1950–1966 рр. становили близько 9,2%.
(Спротив підготовлено на основі статті члена ГО «Поступ» Серія Китаєнка)
Переможемо!
ЗА ВЕЛИКУ УКРАЇНУ