«Коли нападе Росія?», «Чи нападе Росія?», «Чи буде війна?». Такі запитання періодично ми чуємо від різних людей. А зараз багато хто і думати не може про інше, ніж про ці запитання.
«Росія може напасти в будь-який момент», «Це безглуздя, але вони там неадекватні і можуть напасти», «Якщо ми будемо триматись НАТО, то Росія не нападе», «Ми вже вісім років воюємо із Росією, тому нічого нового не сталося». Ось такі відповіді, і подібні, зараз розповсюджують всі, кому не лінь.
А що ж насправді? Як тут розібратись?
От, ще один «експерт» виліз, який зараз тут все розкаже про те, «як же насправді»! Так можуть сказати про мене, читаючи цей матеріал. Питань нема, якщо хтось так вважає, то нехай вважає. Але будь-хто, хто хоче розуміти, що відбувається або може відбутись надалі, має зрозуміти, а деякі мають просто дізнатись про такі речі.
Війна. Війна - це завжди інструмент політики. А якщо війна - це інструмент політики, то мають бути і завдання, які планується вирішити за допомогою війни. Таких завдань може існувати дуже багато. Це і просто захват території задля ресурсів, і захват ресурсів разом із населенням, і поглинання сусідніх територій та розростання власних територій, і розвиток агресора за рахунок приєднаних територій, і примушення до якихось дій, і підняття власного політичного авторитету через втрату популярності у власного населення, і відволікання від реальних проблем країни, щоб уникнути бунтів чи революцій і багато, багато іншого.
Яка мета Росії?
Це не є секретом. Росія, пан Путін про це кажуть відверто. Вони хочуть приєднання України до Росії. Зверніть увагу, не завоювання, а саме приєднання. Таким чином, щоб населення України вважало це органічним, розумним кроком. Якщо ця мета буде здійснюватися методом захвату, як, наприклад було зроблено із Польщею в 1772-1795 роки, то мета не буде досягнутою. Більше того, будуть закладені підвалини для національно-визвольного руху і мета об’єднання Росії та України стане ще менш досяжною. Тобто будь-які силові акції Росії проти України будуть йти проти власних російських стратегічних інтересів. Саме таку помилку і допустила Росія в 2014 році, захвативши Крим та окупувавши Донбас.
Необхідно розуміти, що до 2014 року довгий процес поступового поглинання Росією України виглядав неспинним. Ніщо не могло зупинити цього процесу. Україна незворотньо рухалась в склад Росії. Цей процес тривав без перериву з 1654 року, після так званого «возз’єднання України та Росії». Всі царі йшли цим шляхом. Завжди балансуючи так, щоб не проявити прямої агресії до українського народу. Радянська влада діяла так само. І сучасна Росія також, до 2014 року, діяла аналогічно. Аналогію зараз можна яскраво побачити на прикладі Білорусі. Там якраз цей процес йде і досить успішно. Так було. І ніщо, так вважалось, не могло зупинити цього процесу. Але ж Росія, через певні спеціальні дії США, все-таки попалася і захватила Крим та Донбас. Тобто вперше за 300 років проявила пряму агресію проти українського народу. Таке не забувається ніколи і в пам’яті народу живе вічно. Так, Росія, а саме Володимир Путін в 2014-році отримали тактичну перемогу. Але стратегічно надовго втратили Україну. Зрозуміло, що ворогам Росії потрібно, щоб Росія вдруге зробила аналогічну помилку. Це ще далі віддалить Україну від Росії. Як не цинічно, але для України такі помилки Росії також вигідні. Бо ми тоді віддаляємось від сировинної країни і, хочемо - не хочемо, мусимо розбудовувати власну державність на базі розвитку економіки промислової, а не ресурсної. Тут варто згадати слова Збігнева Бзежинського (1928-2017, американського політика, одного з найвпливовіших геостратегів США) про те, чому Польщі треба відмежуватись від Росії. Він категорично казав, що Польща має відійти від Росії якомога далі. Але це ніяк не пов’язано із історичною нелюбов’ю поляків до росіян. Причина інша, прагматична і дуже проста. Ресурси. Росія має велетенські запаси ресурсів, які перешкоджають успішному розвитку передових власних технологій та власної передової економіки. Це так само, коли малюку замість цицьки мами дають солодку молочну суміш через смокталку. В такому випадку малюк не буде більше хотіти смоктати цицьку, бо треба працювати та напружуватись, а сама мамина їжа - не така смачна, як солодка дитяча штучна суміш. Тобто висновок простий: Росія зараз не може виступати лідером, а йти в союз треба із лідерами, якщо ти хочеш розвиватись.
Але це ще не все. Ще з часів Катерини ІІ всі політики почали розуміти, що сила Росії, як потужної країни, криється в тому, чи буде український народ в складі Росії. Німці, навіть, цілі стратегії на базі цього розуміння напрацьовували. Наприклад, «залізний» канцлер Отто фон Бісмарк (1815-1898, німецький канцлер, який створив Німецьку Імперію і був її фактичним правителем) чітко вказував, що це дійсно так. Але Німеччині вкрай невигідно, щоб послабляти таким чином Росію. Бо тоді буде втрачено противагу проти Британії. А наступний правитель Німеччини, кайзер Вільгельм II, навпаки хотів якомога більше послабити Росію. І саме це і було в основі дій Німеччини щодо підтримки відродження самостійності України в 1918 році. Тут Президент Росії В. Путін абсолютно правий. Коли каже, що німці фактично створили Україну. Так, практично це виглядало саме так. Але пан Путін не до кінця каже правду. А вся правда полягає в тому, що державність у України була раніше. І тому Україна не створювалась з нічого, а реально поновлювала свою раніше втрачену державність. І Німеччина не створювала нової держави, а допомагала цьому процесові, якій був результатом розвитку самосвідомості українського народу. Зрозуміло, що російському лідерові невигідно до кінця казати правду. Бо тоді казка про «триєдиний народ» зникає. Сьогоднішні США та інші країни також знають, що послаблення Росії полягає у відокремленні України від Росії. Але одночасно також вони розуміють і інше. Що якщо Україна почне посилюватись і ставати потужною країною, то може почати самостійно домовлятись із Росією з позиції вже досить потужної держави. Так, об’єднання в одну країну в таких умовах малоймовірно. Але політично-економічно-військовий союз можливий. Саме в цій можливості і лежить ключ до вирішення кримського питання. Росія, щоб стати знову потужною країною, вимушена буде вирішити питання України. Або шляхом приєднання, якщо країна буде слабка, як зараз. Або шляхом міцного союзу. А для того, щоб такий союз відбувся, треба, зрозуміло, відновити історичну справедливість. Тобто повернути Україні Крим та Донбас. Такий сценарій не вигідний нікому, крім Росії та самої України. Тому в інтересах всіх інших країн має бути так, щоб Україна залишалась недорозвиненою країною. Та і Росія не буде хотіти зростання потужності України, бо тоді приєднання буде неможливим і доведеться повертати території, вибачатись, компенсувати втрати. І не факт, що в той момент і після цих дій Україна не повернеться до Росії все одно дупою. Бо сильна Велика Україна буде діяти виключно у власних інтересах і робити тільки те, що буде вважати за потрібне, а не так, як зараз, коли всі, кому не лінь, сунуть свого носа в українські справи.
Тут описані основні позиції. І дуже поверхнево, схематично. Реалії більш складні. Але для поглиблення і пояснення треба цілі трактати писати. Ми не політологічно-історичний клуб і цього робити не будемо. І ще ми маємо не забувати, що у багатьох країн в світі є власні інтереси і щодо України, і щодо Росії. І до цього всього каламбуру додають і свої дії. Але з описаного можна розуміти, що і від кого треба очікувати по відношенню до України.