Кожна зміна у податковому законодавстві викликає чергову хвилю протестів ФОП та підприємців. Насправді це безкінечне перетягування канату між пільгами для тих, хто ледве зводить кінці з кінцями, та незграбною податковою системою, між ухиленням від сплати податків з одного боку та необґрунтованими перевірками та штрафами з іншого.
Спрощена система оподаткування – це лише півзахід, відступна перед занадто обтяжливою та неоковирною системою оподаткування для певних верств населення. Фактично держава визнає, що малий бізнес просто не виживе при діючій системі. А це означає, що в пріоритеті має бути не робота над пільгами для ФОП чи окремих груп, а спрощення і реформування податкового законодавства загалом. Прикладом може слугувати пропозиція Всеукраїнської спілки вчених-економістів України щодо ліквідації всіх податків та впровадження єдиного податку на покупку 5%.
Кожен громадянин має бути суб’єктом підприємницької діяльності автоматично – без реєстрації та додаткових зобов’язань. Ганебний совковий термін «незаконна підприємницька діяльність» має піти у історію! Будь-яка праця чи приватна ділова ініціатива – це благо для економіки, незаконним може бути лише ухилення від сплати податків з отриманих доходів.
Крім покрашення бізнес-клімату, це матиме також і політичний вплив. Тому що більшість громадян, навіть, не уявляє, скільки вони сплачують податків, бо це за них роблять інші (роботодавці, бухгалтери). А це прямо вказує ще раз на складність процесу сплати податків, їх прихованість, а натомість податок має бути максимально простим та зрозумілим.
Можливо, Ви скажете, що коли кожен громадянин особисто щороку заповнюватиме податкову декларацію – він буде обізнаний, скільки грошей він віддає державі, і тоді у нього з’явиться мотив – вимагати у держави звітності: куди і як ці кошти були витрачені. Але я не хочу ніяких податкових декларацій заповнювати, бо потім я десь помилюсь або щось забуду, і мене жахне податкова. Нащо мені ця звітність, я не бухгалтер і не хочу ним бути. Я заробляю і хочу допомоги, а не головного болю з деклараціями. Має бути один простий податок, а якщо я раптом помилився при сплаті податку, то податкова має мене просто повідомити, що я не доплатив 3 копійки, або переплатив копійку. А якщо забезпечую до певної суми сам себе, то я не маю платити податків взагалі, жодного. Хай держава подякує, що я не беру у неї нічого!
Тобто складність ведення бізнесу має залежати від фінансового рівня бізнесу. Якщо я заробляю сто доларів в місяць на торгівлі укропом з власного городу, то я не маю нічого нікому платити, і не подавати ніяких звітностей.
Якщо я заробляю тисячу доларів в місяць, то я маю платити один простий податок наприклад 10% (ця цифра умовна і не є аксіомою) і нікому нічого не звітувати. Якщо я заробляю сто тисяч доларів в місяць, то у мене вже має бути бухгалтер та досить проста система оподаткування із легкою звітністю.
Замість пільг і напівзаходів для обмежених груп (які мало допомагають дрібним підприємцям, але використовуються великими компаніями для ухилення від податків) має бути проста й зрозуміла податкова система для всіх, необтяжлива за розмірами податків та зручна для адміністрування.