Запозичений з грецької мови термін «демократія» етимологічно означає «народне управління». Словами 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».
Звучить красиво, людям таке подобається. Проте, на практиці в усіх державах з демократичною формою управління нічого спільного з «народним управлінням» не відбувається. В тому числі й американська демократія перетворилась на систему, де правлять великі гроші. Лише дуже багаті групи чи особи спроможні наймати дорогих юристів, політтехнологів, журналістів, мати доступ до ЗМІ, можуть зібрати велику кількість підписів за відносно стислий термін. Таким чином, ідея прямого доступу до влади «всього народу» насправді перетворилась на змагання за владу організованих політичних груп, що відстоюють свої інтереси та прагнуть отримати доступ до ресурсів. Це в США, які прийнято вважати «бастіоном демократії», а що казати за такі держави, як Україна?
В результаті, сучасним політикам добре відомо, що більшість в будь-якому суспільстві політично малограмотна та обмежена власними інтересами.
Такою більшістю дуже легко маніпулюють організовані групи (партії, фінансово-промислові, або відверто злочинні), які завдяки демократичним процедурам спочатку проходять у владу та отримують доступ до ресурсів. Після цього, маючи владу, ЗМІ та гроші, впевнено цим користуються, ошукуючи всіх інших (неорганізованих, бідних і егоїстичних).
Як приклад, місто Вінниця. Більше 15-ти років владу в місті утримує місцева команда базарних бізнесменів. Шляхом «іскусних» маніпуляцій і великих грошей корупційного походження, вже четверту каденцію вони мають монопольну більшість у міській раді. Ставши депутатами, делегована базарниками прислуга перетворюється на статистів, від яких нічого не залежить і які ні на що не впливають. А для базарних ділків Вінниця стала їх власним бізнесом з бюджетом більше п’яти мільярдів, можливостями для власного збагачення, майстерно відпрацьованими корупційними схемами і відповідно мільярдними прибутками. Така ось, демократія по-вінницькі.
Але така демократія не тільки у Вінниці, а і всюди, де діє демократична система влади, без виключень. Тому це якраз і є «правильною» демократією. «Неправильна» демократія - це коли, наприклад, до влади приходить авторитарний лідер, той же Лі Куан Ю, і робить те, що вважає за потрібне, а не те, що обіцялося на виборах. І тримається у владі не завдяки «демократичним вільним виборам», а завдяки складному авторитарному інструменту утримання влади. Доречі, така сама «неправильна» демократія і в Росії, і в Білорусі. Різниця в тому тільки, що цим країнам не так пощастило, як Сингапуру. Бо їхні лідери не розуміють економіку і ведуть свої країни в провалля.
Демократична система побудована таким чином, що після виборів ті, кого обирають, ніяк більше не пов’язані з тими, хто обирає. Мало того, вони не несуть жодної відповідальності за свої голосування і прийняті рішення. Говорити про політичну відповідальність в Україні немає жодного сенсу. Кожного разу перед новими виборами досвідчені політтехнологи встигають запропонувати нові політичні проекти в таких оманливих обгортках, що довірливий електорат знову повірить і знову проголосує за старих політичних пройдисвітів.
Для думаючих людей казочка про «вибір народу» викликає лише посмішку, і, навіть, більшість американців після останніх виборів президента вже засумнівалися в процвітанні демократії в США, про що свідчать результати останніх соціологічних опитувань.
Право жити в справедливому суспільстві рівних можливостей треба вибороти, перемагаючи тих, хто звик жити, збагачуватись і процвітати за рахунок інших. Важливо запропонувати новий суспільний договір, повернути поняття честі, громадянського обов’язку, відповідальності і поваги до тих, хто сумлінно виконує свій громадянський обов’язок.
Хоча наївним людям знову і знову хочеться просто піти на вибори, сподіваючись, що все буде чесно і справедливо завдяки силі демократії...