В двадцять першому сторіччі свобода слова досягнула нових вершин. Тепер слово кожного жителя планети Земля, який має смартфон і доступ до мережі, може бути почуто. І інколи такі слова звучать гучніше, ніж професійні телеканали, радіостанції та видання. Що вже казати, якщо журналісти з великих медіа холдингів тікають «на вільні хліба» і розпочинають свої політичні проекти. Іноді дуже вдалі, треба сказати. Але ж виникає питання, чи добре це, чи погано, коли традиційні медіа втрачають рейтинги, а незалежні блогери гуртують навколо себе величезні аудиторії?
Адже не секрет, що при демократичній системі влади той, хто контролює медіа, контролює і політичну повістку. З одного боку Олігархи поступово втрачають владу, яка переходить до лідерів суспільної думки і це скоріш позитивна тенденція. Але з іншого боку, через подібне незалежне поле з легкістю можуть заходити носії пропаганди. І це вже лякає. Особливо у випадку України. Не просто проросійські блогери, а напряму ворожі спеціалісти у вигляді медіа проектів заходять в інформаційне поле України і здійснюють доволі вдалі спецоперації. Спочатку це були відверто проросійські наративи, потім тонка і професійна російська пропаганда, а потім і непоганий результат на демократичних виборах до Верховної Ради України. Отже, ще раз звертаю вашу увагу, що звичайний блогер – говоряча голова без жодної політичної ідеології, програми чи команди, набрав 2% на виборах у парламент України. Змагатись за реальну владу такі блогери звісно не зможуть, але це і не є їх задачею. Їм замовлено скоріш формування 5-ї колони, пропаганда, підрив довіри до інститутів влади в цілому… і вони з такими наказами справляються на відмінно. Тож маємо дуже неприємний вибір: з одного боку - свобода слова, а з іншого - безпека країни. Саме такий вибір перед нами ставить демократія у 21-му сторіччі.
Звісно, логічно було б мобілізувати медіа простір на війну з РФ так само, як і народ України. Тимчасово жертвуючи своїми правами, солдат стає до оборони своєї держави. Так само і медіа має поступитися свободою слова на період небезпеки самого існування країни. Але, на жаль, там, де політики вибрані за демократичною системою, логіка не патріотична і державницька, а скоріше бізнесова.