Нестор Іванович Махно. Політичний діяч. Анархіст. Геніальний тактик. Але чи були його руху притаманні проукраїнські ідеї? Спробуємо розібратись із його відношенням до України, взаємодією із УНР та взагалі поговоримо про його «державотворення».
Восени 1919 року на південному сході України Революційна повстанська армія України захопила великі території сучасних Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Луганських областей. На цій території була сформована Південноукраїнська трудова федерація. Це більш сучасна назва, її вигадали пізніше. В спогадах Нестора Махно, та в «Історії Махновського руху» П. Аршинова була інша назва – «Вільний район».
Як керувався цей Вільний район. Ці землі поділялись на волості. Волості управлялись Радами. Волосні Ради формувались із делегатів від різних місцевих Рад. Місцеві Ради розділялись як за територіальною, так і фаховою ознакою (робітничі, профспілкові та ін.). Були Ради повстанців (аналог військових рад), та селянські. За період існування Вільного району відбулось п’ять Загальних з’їздів таких Рад. Але це був Законодавчий орган управління. Функції Виконавчої влади відводились Військово-революційній Раді, як постійно діючому органу. Кількість представників змінювалась, але приблизна чисельність була 20 делегатів. А в травні 1920 року Махно сам очолив Військово-революційну раду, чим об’єднав в своїх руках як військову, так і цивільну владу. Завдяки цьому анархісти звинуватили його у зраді ідей анархізму та побудови власної держави.
Варто зазначити, що в ідеях Махно поєднувались з однієї сторони анархія, а з іншої сторони ідеали Запорізької Січі. У своїх зверненнях до Вільного району та в подальшому у спогадах, Махно називає свій Рух нащадками Війська Запорізького. Чим міцнішими ставали позиції Махно у регіоні, а особливо, коли Махновський рух втратив територіальну ознаку і став масовим, всеукраїнським, то ідеї анархізму, та анархо-комунізму відійшли на другорядні позиції. Вже з 1920 року у риториці Махно почали з’являтись більше ідеї соціалізму. Почали звучати гасла, які спонукали боротись одночасно і з комуністичною диктатурою, так і з буржуазним ладом. Навіть були ідеї утворення Всеукраїнських установчих зборів, на яких треба сформувати єдині Закони, по яких буде жити вся Україна.
Отже переходимо до Українського питання та Махно. 20 вересня 1919 року у Жмеринці було укладено угоду про об’єднання петлюрівського та махновського рухів. Ідея була – утворення самостійної Української Народної Республіки з автономним Вільним районом, де діяла би влада Рад. Цікавий факт, що дана угода не була розірвана, незважаючи на зовнішні військово-політичні обставини, і Махно ніколи не виступав проти УНР. За період 1919-1921 років Махно співпрацював з проукраїнськими силами, що також діяли на території Вільного району.
У 1921 році при написанні нової концепції Махновського руху Нестор Махно декларував, що його мета – Українська держава з всеукраїнським з’їздом рад, та всеукраїнським центральним комітетом як законодавчою та виконавчою гілками влади відповідно. Також зазначалось, що вони будуть діяти спільно із УНР.
І з ідеологічного плану Махно і УНР також могли співіснувати досить органічно. Адже УНР була держава достатньо соціалістичного спрямування (як приклад можна навести Трудовий Конгрес 1919 року). А Махновських рух, коли сформувався як загальнодержавний – також відійшов від ідей анархізму у більш соціалістичну течію.
Ось таким був Вільний Район, держава Нестора Махно керувалась позапартійними Радами делегатів, що представляли інтереси всіх верств населення, що допускались до управління. Держава Махно в певній мірі має ознаки Громадянської республіки (як і багато інших державних утворень початку ХХ століття).
Цей приклад ще раз доводить, що коли на території України виникали власні державні утворення – вони ніколи не були Демократичними. Завжди були або варіанти одноособової влади, або Представницька влада через делегування: назви за весь період нашої історії різні, але принцип один.