Для початку короткий екскурс в недалеке минуле. Система Семашка — радянська модель охорони здоров’я. Це так звана «централізована» система, впроваджена на початку ХХ століття. По суті, це «планова економіка» в медицині. Так буде зрозуміло, чому вона сьогодні себе віджила.

Що пропонується замість неї? Оскільки впродовж незалежності наша країна перейшла на ринкові відносини майже в усіх сферах господарської діяльності, то і в охороні здоров’я ці ринкові відносини повинні були відобразитися, що є принаймні логічним. Однак тривалий час цього на відбувалося з різних причин. З часом модель Семашка стала виглядати як анклав «совка» посеред капіталізму.

Отже, настала пора щось змінити. І ось Верховна Рада в 2017 році прийняла Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», а Уряд – низку підзаконних актів, в яких закріплені основні принципи і поняття трансформації/ реформи. Розглянемо деякі з них.

1. ПРИНЦИП «ГРОШІ ХОДЯТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ». Медична реформа передбачає запровадження принципу «гроші ходять за пацієнтом», тобто держава платить лікарням та лікарям за надані конкретним пацієнтам медичні послуги (ринкова модель), а не за «утримання ліжок» (модель Семашка).

2. ПОНЯТТЯ «ДЕРЖАВНОГО ГАРАНТОВАНОГО ПАКЕТУ». Медична реформа передбачає запровадження поняття «державного гарантованого пакету» - певного обсягу медичних послуг та лікарських засобів, які держава зобов’язується оплачувати за заздалегідь встановленими тарифами. Тарифи кожного року буде затверджувати уряд. Пацієнти і лікарі точно знатимуть, за що держава платить, а за що ні.

3. 100% ПОКРИТТЯ ВАРТОСТІ медичних послуг та ліків держава гарантує у разі отримання пацієнтом екстреної медичної допомоги, первинної медичної допомоги у сімейного лікаря; паліативної допомоги (створення «хоспісів», наприклад, для невиліковних онкологічних хворих, яким необхідне знеболення. В таких випадках держава зобов’язується оплачувати необхідну кількість знеболювальних препаратів).

4. ВВЕДЕННЯ ТАРИФУ СПІЛЬНОЇ ОПЛАТИ. Якщо держава частково покриває витрати на медичну допомогу, вводиться тариф спільної оплати, який буде встановлюватися Кабміном, і за межами якого стягнення плати буде заборонено. У разі спільної оплати медичні послуги можуть частково оплачуватися самими пацієнтами, або за рахунок інших джерел, таких як обов’язкове соціальне медичне страхування, добровільне медичне страхування чи кошти місцевих бюджетів. Причому деякі медичні послуги пацієнти повинні будуть оплачувати самостійно (наприклад, пластичні операції для омолодження).

5. СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я. Медична реформа передбачає створення нового органу виконавчої влади - Національної служби здоров’я. Завдання цієї служби - виконання функції оплати, контролю та вибору медичних послуг. Ця служба також укладає договори про медичне обслуговування населення в рамках гарантованого державою пакета з установами охорони здоров’я будь-якої форми власності та фізичними особами-підприємцями.

Це, звісно, не всі «параметри» медичної реформи, а лише деякі з них. В часі так співпало, що в розгорнутому вигляді ця реформа почала свою реалізацію за часів, коли У. Супрун була в.о. міністра МОЗ, тому пересічні та і не пересічні громадяни називають її «Реформа Супрун», хоча перші уявлення про модель реформування з’явилися задовго до призначення Супрун на цю посаду.

Які очікуються результати реформи – питання риторичне. Буде вона успішною чи ні – покаже час. Також велике значення буде мати реакція професійної та пацієнтської спільноти на зміни. Однак давайте чесно спитаємо самих себе: чи можна добитися успіху в одній реформі, не маючи блискучих результатів в жодній із важливих реформ? Говорячи про реформу охорони здоров’я, не можна забувати про реформу інфраструктури (а це транспорт для перевезення пацієнтів, дороги, по яким він їздитиме), про зміну підходів до якості лікарських засобів (багато якісних і ефективних ліків, які використовуються в Європі і США, роками не можуть отримати реєстрацію в України), про реформу соціальної сфери і, саме головне, про реформу добробуту українців, щоби вони були здатні споживати послуги з охорони здоров’я понад той мінімум, який пропонує держава.