Найбільше контроверсійна і загадкова постать в українському визвольному русі 20 століття -- це безумовно Симон Васильович Петлюра. Його ім'я стало символом боротьби за незалежність України, а для ворогів об'єктом ненависті, наклепів і навішування ярликів.
З юних літ Петлюра почав бурхливу політичну діяльність, поступово розвиваючись від соціал-демократичних до патріотично-державницьких ідей.
В 1917р. йому як члену Центральної Ради, після проголошення УНР, доручили очолити військовий секретаріат. Самоук в військовій справі, С. Петлюра бачив набагато глибше від інших провідників, зрозумівши, що відродити і захистити державу можуть не революційні резолюції і лозунги, а лише боєздатна армія. Він висловлював державницький принцип будівництва війська, що й зумовило його конфлікт з іншими членами УНР.
Можливість вільно формувати українське військо Петлюра отримав на початку 1919р., коли більшість керівників УНР почали тікати за кордон. Але політичне і економічне становище республіки цьому не сприяло... . Саме в цей складний час Симон Васильович бере на себе всю повноту влади, й очолює Директорію і армію УНР. Боротися довелося на два фронти: проти більшовиків і денікінців. В цій нерівній боротьбі українська держава не встояла, але й не капітулювала. Боротьба продовжилася...
С. Петлюра, ставши символом української державності, виявився з-поміж сучасників послідовним самовідданим її творцем і оборонцем, а в двадцятих роках став провідною постаттю національно-визвольної боротьби. В його особі найбільш вдало поєдналися риси державного і військового вождя. Недарма найбільші недруги української самостійності називали визвольний процес України 20 ст. "петлюрівщиною". Терплячи поразки, зазнаючи невдач, він не здався. Навіть, після підлого вбивства чекістами справа його життя продовжилася. Визвольні потуги українців тривали: майже до середини 30-х діяли партизанські загони Холодноярської республіки, героїчна оборона Карпатської України, в роки Другої світової війни відчайдушна боротьба воїнів УПА. Накінець все завершилося розвалом "союзу" й проголошенням самостійності України. Ось приклад незламності духу і віри в свою правоту, і неминучу перемогу нації над поневолювачами!
Так і нам, нащадкам "прадідів великих" потрібно вірити і працювати, щоб в Україні впровадити Громадянську республіку, що безумовно призведе до успіху і процвітання нашої Батьківщини!