Чому «Поступу» 17 років і в ньому лише 160 членів?
Таке питання періодично нам задають люди, з якими ми починаємо знайомство. Частину дійсно цікавить, чому саме за стільки років нас так мало. Але є такі, хто на це питання самі ж і відповідають щось на кшталт:
- люди вам не вірять, ви не можете отримати довіру людей;
- ваша ідеологія неякісна, бо люди на неї не ведуться і не підтримують її;
- ви йдете не туди, тому так довго працюєте і так мало у вас прихильників.
Відповівши самі за нас, ці знавці роблять виликодумні висновки, що наш рух не може бути успішним, якщо за стільки років так мало в організації людей. І все, на цьому ставлять крапку і продовжують нічого не робити задля побудови Великої України.
Залишимо поки в спокої цих товаришів і продовжимо розмову із тими, хто дійсно цікавиться цим питанням. Бо розуміння цього питання є ключем для розуміння взагалі побудови ідеологічної організації. А без побудови ідеологічної організації неможливо змінити систему влади. А без зміни системи влади ми не позбавимось демократичної формули (гроші-вибори-прихід до влади-повернення грошей із прибутком), без чого важко очікувати на якісь принципові зміні в Україні.
То саме чому за стільки років нас так мало? Всього 160?
Для початку маємо сказати, що може бути ще менше. Бо багато поступовців є в організації, платять членські внески, але не розуміють нашого шляху, бо той, хто його розуміє, той не стоїть на місці, а практично розбудовує цей шлях.
То чому ж так сталось?
Громадянська організація має два періоди свого розвитку. Перший почався з самого початку створення організації в 2001 році і завершився кризою в 2012 році. Криза полягала в тому, що ми побачили, що наша мета як обрій, ми рухаємось, а відстань до мети не зменшується. На момент цієї кризи в організації було 232 члени. Це був максимум нашої чисельності.
На першому етапі ми декларували, що рухаємось до побудови Сильної України. Побудова сильної Великої Україні є і сьогодні нашим головним завданням. Але на першому етапі ми створювали організацію впливу. Тобто таку, яка має стати потужною громадянською силою, щоб впливати на суспільство, уряд, щоб перетворити Україну на потужну державу. Тобто ми сподівались, що український уряд зацікавлений в розвитку України. Це була перша помилка, яка коштувала нам десять років нашої діяльності. Багато урядів змінювалось, але жоден з них не збирався розбудовувати країну. Бо у владі олігархія, яку цікавить лише власний бізнес.
Була й друга помилка. На той час у нас діяла кадрова установка, що людей треба заохочувати щось робити для розвитку України. Тобто ми намагались діяти так, щоб члени організації отримували якісь бонуси від діяльності в організації. Створили центр «Захист», щоб члени організації отримували захист від якихось протиправних посягань. Створили кредитну спілку «Поступ-кредит», де члени організації могли брати кредити на поточні справи та могли вкладати гроші. Здійснювали різні культмасові заходи для членів «Поступу», щоб їм було цікавіше в організації. Регулярно здійснювали екскурсійні акції, різні свята, тощо. Також працювала програма сприяння працевлаштуванню. Так, нам вдалося викликати зацікавленість в самій організації. Але помилкою виявилось, що ця зацікавленість автоматично переросте в зацікавленість до дій щодо розбудови України. Організація зростала чисельно, але як виявилось, більшість членів організації стояло на споживчих позиціях. Їх цікавило щось отримувати від організації. Але вони не збирались нічого віддавати задля України. Тобто організація дуже швидко рухалася в напрямку до того, що об’єднує в своїх рядах тих, кого цікавлять виключно їх власні інтереси. Такі «члени» організації постійно зважували: що вони вкладають в організацію (членські внески, якісь дії, енергію, тощо) і що вони отримують замість цього вкладання. Якщо людина вважала, що отримує менше, ніж вкладає, то швидко втрачала інтерес до «Поступу». Все. Прийнята на першому етапі концепція заохочення людей ставати Громадянами виявилась хибною. Нам треба було десять років нашої роботи, щоб це зрозуміти.
Користуючись отриманим досвідом у 2013 році вдалось повністю перезавантажили організацію. Ми перестали створювати організацію впливу. Замість цього ми взяли курс на зміну системи влади. Тобто відмовились від будь-якої співпраці із олігархією і вирішили її просто ліквідувати. Всю, повністю лишивши її впливу. Друге, що ми радикально змінили, це ми перестали якось заохочувати громадян бути Громадянами. Якщо громадянин не вважає за необхідне працювати задля побудови Великої України, то він просто соціальний дрон. Ми вирішили зосередити зусилля на тому, щоб шукати тих, хто розуміє, що сама собою Україна не стане великою. Що для цього потрібно, щоб діяли всі громадяни. І саме такі громадяни і мають будувати країну для себе, а не «для людей». Бо «люди» мають бути в першу чергу Громадянами, а не трутнями і чекати, що хтось для них замість них щось зробить в країні. Це і є сутність громадянської ідеології.
Таким чином ми після 2013 року перейшли до другого етапу свого розвитку і стали на рейки виключно ідеологічної організації, без жодних домішок споживчого характеру. В 2015 році ми сформували Доктрину «Громадянська республіка». Протягом двох років її доопрацювали і вже в 2018 році на прес-конференції оголосили про цю Доктрину, а також видали офіційну книжку, де ця Доктрина була опублікована. Все. Етап формування нашої ідеології повністю завершився саме в 2018 році. Тепер ми до організації запрошуємо лише тих, хто згоден із нашою Доктриною і готовий разом із нами будувати Громадянську республіку, що є передумовою до створення Великої України.
Проте ми маємо спадок. У кадровому масиві членів організації залишились такі, що їх інтереси так і залишились на рівні шляху до 2012 року. Чи є сенс позбавлятись таких товаришів? Ні. Причин декілька:
По-перше, якщо людина добровільно спрямовує із свого доходу 60 грн. членських внесків щомісячно, то вона підтримує «Поступ» матеріально. Гроші нам потрібні для розгортання нашої пропагандистської роботи.
По-друге, серед цього масиву «старих» кадрів однозначно є такі, які не є соціальними дронами за своєю сутністю. Тому ми маємо надію, що частина з них все-таки зрозуміє наш шлях, сприйме його і перестане перебувати на споживчих позиціях.
По-третє, ми поки що не розкрутили маховик прогресивного залучення нових кадрів задля побудови Громадянської республіки. Ідеологічна платформа працює, тому вважаємо що склад існуючого кадрового резерву також може змінитись. Цьому сприяє політичний стан в країні, люди починають розуміти, що не можна вірити політикам, необхідно вірити в себе і діяти.
Мабуть, тепер буде всім зрозуміло, чому нас за 17 років – 160. І чому на сьогодні є передумови, що нас стане ще менше. Але рано чи пізно почнеться процес кадрового зростання. Все більше людей знайомиться із Доктриною «Громадянська республіка». Все більше тих, хто починає усвідомлювати, що це єдиний шлях до спасіння України і побудови Великої держави.
Насправді, все відбувається просто. Організація це як дерево, у якого є коріння, стовбур, гілки, листя і відповідно життєвий цикл схожий. Корінь зароджується, формується стовбур і поки ствол не зміцнитися, то гілкам рости рано, вони переважать і все зламається. Кількість не означає якість.
Поступово люди починають приєднуватись до нас. І не просто приєднуватись, а разом працювати в цьому напрямку. Це процес не йде швидко. Але його ніхто і ніщо не може зупинити. І справа тут не у завзятті членів команди «Поступу», а в тому, що громадянська ідеологія – це природна заміна віджилої олігархічної демократії, яка себе вже дискредитувала в усьому світі. Цей процес незворотній. Людство розвивається, шукає нових шляхів і рухається вперед.
ПІСЛЯМОВА
Перед публікацією, цей матеріал обговорювався серед членів організації «Поступ».
Були отримані декілька коментарів та запитань. Ми їх тут наводимо, щоб було краще зрозуміло. Бо питання досить складне.
«Стаття не розкриває основне питання - чому нас 160 за 17 років. Основні аргументи, що збільшенню організації заважають "великодумні знавці", "соціальні дрони" та пасивні члени організації. Але це не аргумент, більш переконливо звучить - що щось не так, не тим шляхом, а можливо не туди йдемо.
Наша відповідь наступна:
Хто скаже, 160 людей за 17 років – це багато чи мало? Є люди, які кажуть, що дуже мало. Але не пояснюють, порівняно з чим? Звідки вони взяли, що це мало? Вони бачили кращий результат в Україні? Якщо бачили, то де цей приклад і чому він не привів до зміни України? Як правило таке кажуть люди, які особисто самі ніколи нікого нікуди не залучали. З іншого боку, є люди, які кажуть, що для реальної ідеологічної організації такий показник дуже високий. І знову питання звідки такі думки? Мабуть тому, що є у таких людей деякий досвід роботи і вони розуміють реальну ціну реальних кадрів.
Якщо вважати, що кількість «мала», то логічно має виникнути питання, хто в цьому винен, чому так?
Ми вважаємо, що ані соціальні дрони, ані якість інші «погані» люди, ані пасивні члени організації не можуть бути причиною того, що людей в організації мало або багато. Також невірним буде і припущення, що раз людей так мало, то це значить, що курс «не туди».
На зростання чисельності організації впливають два основні фактори: готовність громадян сприймати нову ідеологію і активність самої команди, яка розбудовує громадянський рух. Подібне притягує подібне. Якщо людина не вірить або не розуміє курс, то вона ніколи не зможе залучати нових людей. Це очевидно. Значить, команда має бути певної ідеологічної якості. Не можна винити людей в тому, що вони поки не сприйняли ідеологію. Бо кожна конкретна людина на шляху сприйняття громадянської ідеології долає багато перепонів: брак знань, нав’язані стереотипи, рівень інтелекту, тощо. Тому точно «соціальні дрони» не винні, що вони не працюють. Соціальні дрони – це проблема України, а не організації «Поступ». Бо з «Поступу» їх можна вичистити, що й робиться. А з України не виженеш. Доводиться мати з ними справу. І кожен громадянин має щастя майже кожен день з ними спілкуватись. А щодо якості поступівської команди, то кожному фрукту – свій термін. Наведений матеріал лише показує, якої якості і чому ми маємо наші наявні кадри. Це не гарно і не погано – це просто факт. Це реальні об’єктивні обставини. Саме такі реальні обставини і привели до кількості організації такою, якою вона є.
А стосовно того, що «що щось не так, не тим шляхом, а можливо не туди йдемо», то і тут невірно. Принципово невірне припущення. Можливо, наші погляди й цілі не є поки що популярними, важкі для сприйняття.... але це той шлях який ми вважаємо вірним, яким плануємо повести людей, формуючи в них відповідальність, відданість та патріотичність. Це саме і є шлях до Великої України.